Аушвіц перед судом

Відповідь викликала обурення в рядах для слухачів. Вільгельм Боґер, відповідальний за "допити" в політичному відділі концтабору "Аушвіц", зіткнувся перед судом із винайденою ним "гойдалкою Боґера". На ній жертві зв’язували зап’ястя під зігнутими колінами, після чого між руками та колінами вставляли залізну палицю, кінці якої клали на два столи, що стояли один навпроти одного. Людина, яку катували, висіла вниз головою та отримувала жорстокі удари по сідницям та геніталіям. "Я нікого не забивав до смерті, я віддавав накази", - пояснював Боґер у суді. Його свідчення були симптоматичними для всіх обвинувачених: жодних слідів каяття. Процес щодо "Аушвіца" у Франкфурті, який завершився 19 серпня 1965 року, вперше після 1945 року зробив жах публічним.

"Аушвіц", синонім Голокосту

Коли Червона армія 27 січня 1945 року дійшла до концентраційного табору біля Освенціма на території нинішньої Польщі, у ньому перебували близько семи тисяч ув'язнених. Більшість із останніх 60 тисяч ув'язнених були незадовго до того розстріляні СС або вигнані так званим маршем смерті у західному напрямку. У 1940-1945 роках 1,1 мільйона людей було вбито в націонал-соціалістичних таборах смерті: отруєні в газових камерах, застрелені, забиті до смерті, загинули внаслідок летальних ін'єкцій. Все це було ретельно задокументовано. Для німецької громадськості ці злочини майже 20 років були табу. Передусім для правосуддя. Гаслом було: "Минуле має спочивати!". Дух ери Конрада Аденауера, першого канцлера Західної Німеччини в 1949-1963 роках, відзначався масовою амнезією чи активною денацифікацією.

Те, що великий процес щодо "Аушвіца" взагалі відбувся, сталося завдяки випадку. Один журналіст у рамках розслідування наприкінці 1958 року познайомився з колишнім в'язнем концтабору, який в останні місяці війни забрав з палаючого Вроцлава уже обвуглені поліцейські та судові документи. Він віддав їх журналісту, а той надіслав документи генеральному прокурору землі Гессен Фріцу Бауеру. Той одразу зрозумів "вибухонебезпечність" випадкової знахідки: це були документи щодо розстрілів у "Аушвіці". З іменами вбитих, їх убивць та зазначеними причинами страти. Документи були підписані Рудольфом Гессом, комендантом табору. Також можна було чітко розрізнити підпис Роберта Мулки, який згодом теж став обвинуваченим у цьому процесі. Таким чином, нарешті з'явилась основа для великого судового процесу, у рамках якого було висунуто обвинувачення низці людей, які виконували різні функції. Окрім того, це дало можливість побачити всю машину смерті як систему.

Фріц Бауер, батько процесу

У квітні 1959 року Верховний суд ФРН постановив, що земельний суд Франкфурта-на-Майні та Фріц Бауер є відповідальними за всі процеси щодо "Аушвіца". Як єврей та соціал-демократ, який і сам був затриманий у часи націонал-соціалізму, після ув'язнення Бауер зміг переїхати за кордон. Після завершення війни він став одним з найрішучіших переслідувачів воєнних злочинців - не через помсту, а щоб захистити минуле від забуття. В самому процесі він не з’являвся, проте прикривав своїх підлеглих, які виступали обвинувачами.

Процес у Франкфурті міг початися лише в 1963 році, оскільки в 1958-му було створене центральне бюро земельних управлінь юстиції для розслідування злочинів націонал-соціалізму в Людвігсбурзі. До того часу воєнні злочинці переслідувалися несистематично та без координації. Обвинуваченню було важко навіть знайти свідків, які готові були б говорити. Багато колишніх в'язнів концтаборів, які пережили Голокост, не хотіли більше ніколи ступати ногою на німецьку землю. Це тривало доти, доки з кожної країни, з якої євреїв вивозили у табори смерті, не вдалося переконати приїхати до Франкфурта хоча б одного свідка.

Свідчення жаху

Коли процес розпочався 20 грудня 1963 року, через 18 років після війни, німці зіткнулися з тим, що багато людей не хотіли би знати. Початок процесу відбувся перед Різдвом, і ситі громадяни країни економічного дива скуповувались перед святом у Франкфурті зовсім неподалік від місця проведення процесу століття.

У центрі міста, в старовинній ратуші у рамках кримінальної справи проти Мулки та інших розглядались файли 4 Ks 2/63. Роберт Мулка, помічник коменданта концтабору "Аушвіц", був найстаршим з 22 обвинувачених, і тому його ім'я було винесене в назву справи. Її розгляд тривав 183 дні впродовж 20 місяців. Основа процесу: матеріали кримінальної справи на 700 сторінках. Для цього прокуратура надала суду 75 томів із документами. Серед іншого, там були книги з іменами загиблих та записи радіопереговіорів, зроблені комендатурою. Все це було зібрано за п'ять років досудового розслідування.

Під час процесу було заслухано 359 свідків, 248 з яких були колишніми в'язнями "Аушвіца". Окрім того, судді поїхали до Польщі та на власні очі побачили концтабір. На той час у політичному плані це була майже нісенітниця, оскільки Європа була розділена на Схід і Захід, однак Міжнародний комітет у справі Освенціма уможливив цю поїздку та став посередником у переговорах з урядом у Варшаві. Таким чином були спростовані свідчення деяких обвинувачених, які запевняли, що з їхніх робочих кабінетів не було помітно ніяких вбивств.

Пізній вердикт

Коли 19 серпня 1965 року суд почав зачитувати вердикт, у залі були зайняті всі місця для відвідувачів. Спостерігати за процесом впродовж 20 місяців прибули близько 20 тисяч людей. Особливо високим був інтерес за кордоном. Те, що вже померлий юрист та письменник Ральф Джордано, який пережив Голокост, назвав "другою провиною", багаторічний провал (західно)німецького правосуддя у правових відносинах з минулим, було щонайменше трохи скореговано під час процесу у Франкфурті. Головних обвинувачених було засуджено до довгих, іноді довічних ув'язнень. І було чітко зазначено, що вчинки мали бути покарані й за націонал-соціалістичним законодавством.

Після вироку суду у Франкфурті розслідувальний запал німецького правосуддя щодо націонал-соціалістичних злочинців значно спав. Із 6500 службовців СС з "Аушвіца" були засуджені 29, підрахував історик Андреас Айхмюллер. І ще 40 років пройшло до того часу, коли було відкрито кримінальну справу через так звану "брехню Аушвіца" - твердження, що в концтаборі біля Освенціма не було вбито нікого, або ж значно менше, ніж історично доведено. З квітня 2005 року це розцінюється як злочин за статтею розпалювання міжнаціональної ворожнечі.