Як Росія підсаджує Туреччину на атомну голку

Президенти Туреччини та Росії, Реджеп Таїп Ердоган та Володимир Путін, 3 квітня урочисто відкрили будівництво першої атомної електростанії (АЕС) у Туреччині. Лідери країн були присутні на місці віртуально - за допомогою відеозв'язку з Анкари. Запланована в провінції Мерсін АЕС Akkuyu ("Аккую") - спільний проект турків та росіян. Станція вартістю у 20 мільярдів доларів має покрити до 10 відсотків потреби Туреччини в електроенергії.

Експерти, утім, не беруться сказати, коли ж турки зможуть скористатися цими потужностями: досі навіть не ясно, коли росіяни нададуть необхідні технології та коли АЕС здадуть в експлуатацію.

Урядові домовленості між Анкарою та Москвою щодо Akkuyu були укладені ще 2010 року. Проект аналогічний російській Нововоронезькій АЕС, запущеній у 1964 році. У Мерсіні "атомний" струм з першого блоку очікується у 2023 році. Ще три мають запрацювати з річним інтервалом. Кінцева мета: чотири активні 1200-мегаваттні енергоблоки у 2026 році, які працюють на повну потужність.

Готовність АЕС Akkuyu в 2023 - малоймовірна

Одна з головних тез критиків проекту - те, що зростає енергетична залежність Туреччини від Росії. Зараз РФ і так найбільший постачальник природного газу, третій - нафти. З точки зору експертки з енергетики Тугдже Вароль з "Турецького інституту ХХІ сторіччя" в Анкарі, Туреччина має диверсифікувати джерела надходження енергоресурсів, а також збільшити кількість відповідних імпортерів. Замість довгострокової стратегії енергобезпеки уже вісім років ідеться про те, як "окремі підприємства виграють від енергетичної політики турецького уряду", каже вона.

Влада Туреччини планує зменшити частку газу в електроенергетиці нижче позначки у 30 відсотків. Утім, нова АЕС навряд чи зможе до 2026 року покривати більше 7,7 відсотка потреб країни у струмі, прогнозує Вароль. "Я нічого не маю проти безпечної АЕС зі сучасними технологіями. Але такий проект варто реалізувати вже в розвиненій демократії - чи бодай у процесі її становлення. Коли є можливість і свобода висловлювати критичну позицію", - каже вона. Інакше ж атомні проекти в країні, де бракує свободи преси, а держзакупівлі геть не прозорі, "принесуть більше шкоди, аніж користі", - пояснює Вароль.

Запитання без відповідей

Щодо самого проекту залишається чимало неясного. Приміром, агенція новин Reuters повідомляє, що заплановане відкриття Akkuyu до сторіччя проголошення турецької республіки у 2023 році навряд чи можливе, позаяк у російського партнера проекту "Росатом" складнощі із пошуком місцевого підрядника. "Росатом" це заперечує.

Подальший розвиток відносин Росії та Туреччини покаже, у який бік рухається проект. Одним із каменів спотикання залишається незначний обсяг технологій, які Москва має надати. Країна будує АЕС, але їй не розповідають технологічні деталі, пояснює Сарман Генджай, колишній професор Інститут атомної енергетики у Технічному університеті Стамбула.

Він вважає, що ядерна угода між країнами не гарантує надання технологій. "Тож майбутнє проекту - в руках наших російських друзів, які мають усі ноу-хау. Сподіваємося, нічого прикрого не трапиться, інакше доведеться заморожувати проект АЕС, збитки ж все одно понесе країна-замовник, тобто, Туреччина", - каже Генджай.

Тугдже Вароль також вважає, що у росіян на руках кращі карти. Москві ж завжди важливо контролювати інвестиції у її проекти, а російський уряд волів би поширити свої енергетичні мережі на схід, вважає експерт. Звісно ж, зберігаючи свій вплив: "Коли Туреччина не дотримає своїх обіцянок Росії щодо енергопроектів, Росія, на жаль, покарає Туреччину".

Та й інші угоди, каже експертка з Анкари, можуть вплинути на побудову АЕС: "Якщо в Туреччині вирішать більше не купувати російські протиракетні системи С-400, проект Akkuyu також може вкоротити собі віку".

Фахівець із атомної енергетики Генджай вважає, що такий проект має неодмінно базуватися на довгстроковій та виваженій енергетичній політиці. "Про цей енергопроект такого не можна сказати", - зазначає він і додає, що політика попередніх урядів була схожою.

Тому Генджай закликає розробити документ - "Національну стратегію" - яку б перед затвердженням ретельно обговорили з політичної, правової, наукової та технологічної точки зору. На його думку, лише так атомна політика може бути надійною у довгостроковій перспективі.