Як реагують українці на інтеграційну дискусію в ФРН
11 жовтня 2010 р.Галерист Олена Садикова, яка приїхала до Берліна з Миколаєва, почувається одночасно і німкенею, і українкою. Галерея, яку вона відкрила деякий час тому спільно із ще однією українкою, розташована неподалік від історичної пам'ятки – колишнього прикордонного переходу Чек Пойнт Чарлі зі Східного Берліна в Західний.
Іммігранти двох типів
Олена каже, що це місце є символічним для мультікультурної громади Берліна. Вона вважає, що дискусія про іммігрантів потрібна, але при цьому наголошує: треба відрізняти тих, хто хоче бути інтегрований, від тих, хто не може і не хоче цього.
«Ми приїхали сюди, щоб тут жити, щоб ця культура стала нашою культурою. Так само ми хочемо поширити тут і нашу національну культуру»,- зазначає Садикова.
За оцінками української діаспори, в Берліні проживає приблизно 20 тисяч українців.
Вічний закид щодо "нерозуміння мови"
Судячи з того, що її галерея практично щомісяця пропонує нові вернісажі, в тому числі українських майстрів, почуває вона себе в Німеччині комфортно.
Проте Олена зауважує, що має й негативний досвід спілкування: «Наприклад, коли під час дискусії у твого візаві закінчуються аргументи, випливає старе запитання - «так ти просто, мабуть, не розумієш нашу мову в повному обсязі?» - з гіркотою розповідає українка.
Олена Садикова, втім, підкреслює, що незадоволеним життям можна бути і не виїжджаючи з України до Німеччини. «Людиною другого сорту можна себе відчувати і вдома, а за своє життя людина відповідає сама»,- наголошує жінка.
Автор: Олександр Сосновський
Редактор: Захар Бутирський