Як моря борються з нафтою

Як пояснюють експерти, ризик для довкілля залежить не стільки від кількості нафти, що виливається у море під час аварії, скільки від специфіки екосистеми регіону, де стався вилив. Приміром, 2003 року внаслідок аварії корабля поблизу острова Амрум у Північному морі у море вилилося «лише» 90 тонн нафти. Однак наслідки для природи були катастрофічними, зауважує експерт німецького Федерального відомства морського судноплавства Герхард Дальман. "Аварія сталася у дуже вразливому місці, в якому перебували дуже багато птахів",- каже Дальман. За його словами, тоді загинули близько 20 тисяч птахів.

Фахівець пояснює, що, крім віддалення від берега, значною мірою на наслідки техногенної аварії для довкілля впливає і те, що саме вилилося у море. Газойль і дизельне паливо, які нерідко витікають внаслідок аварій суден, піднімаються на поверхню і значною мірою швидко випаровуються. Гірше, коли витікають високов’язкі циліндрові масла. Вони формують на поверхні води в’язку, немов смолу, плівку, органічне розкладення якої триває дуже довго.

Бактерії беруться за справу

Коли йдеться про питання "куди діваються сотні тисяч тонн нафти, які виливаються зі свердловин", відповідь у природи проста: її ліквідацією займаються бактерії. Після викиду утворюється емульсія нафти і води, пояснює геохімік Лоренц Шварк з університету Бремена. Нафта формує у воді дрібні крапельки – це ідеальний стан для "поїдання" нафти бактеріями. "Бактерії ніколи не оселяються у середовищі, що складається із суцільної нафти. Вони живуть завжди на поверхнях, де нафта торкається води",- каже Шварк. Чим більша поверхня, тим швидше бактерії роблять свою справу, зазначає науковець. "І тим швидше вони розмножуються",- додає геохімік. Таким чином, за його словами, впродовж дуже короткого періоду часу до боротьби з нафтою у морі стає ціла армія бактерій. "Коли зникає пожива, бактерії так само швидко зникають, як і з’явилися", - розповідає Лоренц Шварк.

На щастя, додає він, бактерії, що "поїдають" нафту, мешкають як поблизу Антарктиди, так і в субтропічних водах. Це різні популяції, але ключова їхня функція однакова: вони окислюють речовини, що входять до складу нафти. Внаслідок хімічних змін, яких завдають бактерії, від нафти залишається лише кисень і вода, подекуди утворюються дрібні нетоксичні молекули. Утім, є й суттєві ризики, застерігає Лоренц Шварк, - якщо бактерії "перетравлюють" азот і сірку. Речовини, які утворюються, легко розчиняються у воді. "Їх можуть увібрати у себе великі морські організми, що може завдати чималої шкоди",- застерігає науковець.

Перську затоку зарано поховали

Найбільша нафтова катастрофа в історії людства сталася 1991 року під час війни у Перській затоці. Тоді у море вилилося близько мільйона тонн нафти. Не було зроблено нічого, аби мінімізувати наслідки витоку нафти: не застосовувалися хімічні нейтралізатори, нафту ніхто не збирав, ніхто не ставив захисні заслони. "Усі були впевнені, що Перська затока на 200 років буде мертвою. Але вже за три роки у воді майже нічого було не знайти",- пригадує Шварк. Залишився лише шар смоли, однак він вже погруз глибоко в осадових відкладеннях на дні, - запевняє науковець.

Автор: Фабіан Шмідт/Євген Тейзе
Редактор: Леся Юрченко