"Окупація окупанта"

На Венеціанському бієнале помічені "зелені чоловічки". Вони зосередились передусім у російському павільйоні. Ці люди ввічливо усміхаються, розповідають гостям про російську окупацію українського півострова Крим і роздають зелені куртки. Як з'ясувалось, "зелені чоловічки" - українські митці, які таким чином вирішили ще раз привернути увагу до агресивної політики Росії відносно України. DW розпитала одну з учасниць акції, кримську мисткиню Марію Куликівську, про деталі такого перформансу.

DW: Пані Куликівська, яка мета акції, в якій ви теж берете участь?

Марія Куликівська: Ми проводимо аналогію з захопленням Криму. Тоді нам говорили: "Ми не знаємо, хто ці "зелені чоловічки", звідки ви взяли, що це Росія, може, це взагалі Америка". Ми граємо в таку саму брудну гру. Нас близько 20-ти - тих, хто приїхав на "канікули" й вирішив "позахоплювати" російський павільйон. Ці люди з України, багато працівників фонду "Ізоляція", який був у Донецьку. Велика частина втратила майно і знає на власній шкурі, що таке окупація. За деякий час ми повідомимо, хто організатори та учасники.

Як реагує публіка?

Туристи, які проходять повз, цікавляться. Вони запитують, що ми робимо, ми пояснюємо й кажемо: "Якщо хочете, можете приєднатися, побути на "канікулах" у будь-якому іншому павільйоні країни, яка, на ваш погляд, захоплює інші країни". Один чоловік сказав мені після цього, що піде до павільйону США.

Ми роздали вже близько 200 уніформ. Їх брали люди з Вірменії, США, Німеччини, Бельгії, Франції, Португалії, Іспанії, з Росії дуже багато. Нині ми проводимо свої "мілітарі-канікули" в різних павільйонах - сербському, ізраїльському, американському, китайському.

Як вас зустріли в російському павільйоні?

Росіяни або мовчки спостерігали, або питали, що це таке, і хотіли з нами сфотографуватися. Деякі взагалі спершу не розуміли, що відбувається, й думали, що ми - частина цього павільйону, підходили й казали: "Те, що ви робите, - чудово". Коли ж ми пояснювали, що це не наш павільйон, деякі розгубилися, а деякі сказали: "Ми з вами". Чимало моїх друзів-росіян пишуть мені зараз слова вдячності за те, що ми "окупували" окупанта. Деякі галеристи з Росії теж надягали наші куртки, хоч вони багато чим ризикують.

Чи була якась неадекватна реакція?

Я навпаки бачу солідарність і підтримку. Випадково познайомилася з художниками з вірменського павільйону. Дізнавшись, що я з України, вони сказали, що теж підуть до російського павільйону і вдягнуть цю форму, бо знають, як це боляче, коли тебе дискримінують, ламають, окуповують і знищують. Багато людей, з якими ми спілкуємось, замислюються над тим, що таке окупація, яке місце вона займає в нашому житті і як із цим боротися.

Як вважаєте, чи достатньо окупація Криму відображається в сучасному українському мистецтві?

Я постійно роблю політичні й художні акції, не припиняю говорити про цю проблему. Потрібно більше солідарності й підтримки як з боку мистецького середовища, так і з боку офіційної влади. Не тільки розмов про те, що Росія забирає Донбас і окупувала Крим. Реальних дій доволі мало. Існує велика гуманітарна проблема стосовно людей, які, може і виїхали б, але практично не відчувають підтримки. Постійні мешканці Криму завжди були доволі бідними. Нині в багатьох немає можливості виїхати. Це теж велике питання - чи потрібно виїжджати, адже це все-таки наша земля. У мене немає окремої відповіді, є просто багато думок і я намагаюся працювати з цією проблемою через власну позицію.

Пані Куликівська, ви виросли в Криму, чи бували ви на півострові після початку окупації?

Ні. Я знаю, що я там не дуже "welcome". Подивіться, що сталося з Сенцовим. Я, звісно, не Сенцов, але він приїхав провідати свою маму, а йому "пришили" тероризм і хочуть дати 20 років в'язниці.

Чи можете ви уявити, що коли-небудь повернетеся до Криму?

Будемо відверті: останні десять років я жила в Києві. У Криму жила до 15 років, донині там зареєстрована. Крим назавжди залишиться моїм домом, який осквернили, але він назавжди зі мною. Не знаю, скільки років має минути, щоб туди приїхати. Нині я морально не можу туди поїхати.

Першого травня ви випрали прапор Криму в Москві-річці. Торік провели акцію на європейському бієнале сучасного мистецва "Маніфеста 10" у Санкт-Петербурзі, зображуючи тіло, накрите великим українським прапором. Свої політичні акції ви виносите за межі України. Чи є потреба проводити мистецькі акції з політичними меседжами в Україні?

В Україні мені хочеться робити щось конструктивніше. Наприклад, щось побудувати. Нещодавно я була у Слов'янську і спілкувалася з людьми, які хочуть побудувати парк. Мені хочеться зробити для них безкоштовний проект, бо я архітектор за професією. Знову поїду до Слов'янська, коли повернуся до України. Там треба прибирати сміття після військових дій, робити лавки, саджати квіти…

Окрім того, в Україні хочеться підняти конкретну проблему - наприклад, дискримінацію ЛГБТ. Або створити платформу для креативних людей, щоб вони могли втілювати свої проекти. На таких речах хочеться фокусуватися в Україні, а за її межами - наприклад, у країні, звідки походить уся ця проблема (окупація Криму - Ред.) - я буду продовжувати їздити до тих пір, поки мені вистачить сил. Не знаю, чи зможу змінити щось глобально, але хоча б спробувати треба.