Екс-посол про візит Кожари
2 липня 2013 р.
Міністр закордонних справ України Леонід Кожара та голова МЗС Німеччини Ґідо Вестервелле провели зустріч у Берліні у вівторок, другого липня, - уже вдруге за останні два тижні. Про те, що означає для відносин між країнами така інтенсивність контактів зовнішньополітичних відомств, DW запитала в колишнього посла Німеччини в Україні Дітмара Штюдеманна.
Deutsche Welle: Як Ви оцінюєте результати зустрічі міністрів закордонних справ України Леоніда Кожари та Німеччини Ґідо Вестервелле?
Дітмар Штюдеманн: Я слухав міністра Кожару сьогодні в Німецькому товаристві зовнішньої політики. Гадаю, під час його зустрічі з міністром Вестервелле він зробив такі ж акценти. Перший стосувався перспективи підписання угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі у листопаді на саміті "Східного партнерства" у Вільнюсі. Друга тема його виступу - головування України в ОБСЄ. Стосовно обох цих сфер він не висловив якихось нових поглядів. Він радше намагався закликати до розуміння української ситуації із посиланням на те, що реформи - це багаторічний процес. Він не заперечував, що так звані передумови до підписання угоди також є частиною українського порядку денного реформ. Проте подібні реформи не можна здійснити із сьогодні на завтра. Водночас Кожара закликав довіряти Україні в тому, що вона продовжує контролювати цей процес і серйозно його сприймає. З іншого боку, існують чіткі вимоги, котрі мають бути впроваджені на практиці ще до Вільнюса. Тобто самої лише готовності до проведення реформ не вистачить - потрібно здійснити конкретні кроки до листопада. Про це міністр Вестервелле дуже чітко говорив іще в Києві десять днів тому.
Це була вже друга зустріч міністрів за останні два тижні. Як Ви вважаєте, що може означати така інтенсивність переговорів? Адже останні декілька років офіційні контакти між Києвом та Берліном були фактично заморожені?
Київ усвідомлює, що йому самотужки потрібно представляти свої інтереси у європейських столицях. До цих інтересів належить зближення з європейськими інституціями, включаючи угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі. Це важливо для України як імпульс для власних реформ. Інше питання - це головування України в ОБСЄ, де Київ хоче залишити хороше враження про себе. Проте, на мою думку, це радше дипломатичні зусилля, аніж спроба по суті підготувати політичні кроки, котрі могли би наблизити Україну до Європи. А цього лише за допомогою подібного візиту досягти не можна. Але важливо й те, що Україна себе демонструє. Адже цьому передувала так звана "перерва" у відносинах. А це ніколи не є хорошою ознакою для політики.
Як, на Вашу думку, розвивалися відносини між Україною та Німеччиною останні два-три роки?
Існувало яскраво виражене "затишшя", котре було спричинене не тим, що Німеччина не зацікавлена в Україні. Як і не тим, хоч в Україні полюбляють так думати, що для нас важливі лише німецько-російські відносини, і Україна розглядається лише в цьому аспекті - це зовсім не так. Ми вважаємо Україну надзвичайно важливим фактором для подальшого розвитку Центральної та Східної Європи. Україна для нас важлива як співрозмовник та партнер, політичному розвиткові якого ми намагаємося сприяти. Йдеться про модернізацію, демократизацію, наближення України до європейських структур, як і про інтереси безпеки, питання енергії, гуманітарну сферу. Те, що за останні два роки дійшло до "затишшя" у відносинах, на нашу думку, дуже сильно пов'язане із внутрішньоукраїнською ситуацією, котра, за нашим спостереженням, стала більш жорсткою - на тлі послаблення зусиль, необхідних для демократизації.
Як Ви вважаєте, чи буде підписано Угоду про асоціацію між Україною та ЄС у листопаді цього року у Вільнюсі?
За моїм спостереженням, певні столиці й політичні кола мають прагматичний підхід до цього питання. Проте не можна недооцінювати суспільну думку. Зараз у нас жодне ЗМІ не цікавиться Вільнюсом чи питанням підписання угоди про асоціацію. Проте восени це дуже швидко стане на порядок денний. І тоді люди відкриють очі і запитають: що там відбувається? Чи можна настільки позитивно оцінювати перспективи більш тісної співпраці України та ЄС, аби підписувати угоду? І тоді постануть усі проблеми: і проблема вибіркового правосуддя, і справа Тимошенко, і питання ЗМІ, і інвестиційний клімат, і питання правових гарантій. А медіа, котрі піднімуть усі ці питання, мають великий вплив на формування політичної думки. Через це я дуже невпевнений (у підписанні угоди про асоціацію. - Ред.). Я належу до людей, котрі кажуть, що Україна мусить зробити дуже важливий крок - звільнити пані Тимошенко. Це мужній крок, на котрий українська сторона має піти. Я вважаю, що справа Тимошенко має надзвичайно велику вагу і її не варто применшувати. А саджати її до в´язниці було великою помилкою. Що стосується інших вимог ЄС (щодо підписання угоди про асоціацію. - Ред.): я не вірю в те, що Україна за три місяці зможе реформувати систему юстиції. Але вважаю, що краще, аби Україна була в орбіті Європейського Союзу. Тоді Євросоюз міг би краще допомагати з модернізацією і, відповідно, мав би важелі впливу, аби домагатися цих реформ.