Сепаратизм у ЄС: хто ще в Європі прагне відокремлення
18 вересня 2014 р.
Після розпаду Радянського Союзу та Югославії в східній частині Європи з'явились нові незалежні держави. Водночас країни Західної Європи справляли враження непохитиних на віки. Спроби відокремлення окремих територій хоч і були - деякі з них мали навіть збройний характер, - однак шансів на втілення в життя вони, здавалося, не мали жодних.
Референдум стосовно питання про незалежність Шотландії змінив ситуацію. Лондон заявив про готовність поважати волю шотландців та, в крайньому випадку, дозволити їм вийти зі складу Сполученого Королівства. І, як показують дані соціологічних опитувань, позитивний результат голосування на користь незалежності - цілком вірогідний. Це може зрештою призвести до того, що в цілій низці західноєвропейських країн сепаратистські рухи можуть отримати новий поштовх.
Шотландія
Союз між Шотландією та рештою Сполученого Королівства існує вже близько 300 років. Але вже незабаром він може розпастись. Станеться це в тому разі, якщо більшість шотландців підтримають незалежність на референдумі 18 вересня. При цьому до питання про підтримку чи відмову від незалежності могло взагалі не дійти. Якби уряд в Лондоні запропонував розширення автономії Шотландії, то напевно більшість шотландців визначилися б на користь такого варіанту.
Але британська влада цього не захотіла, очевидно, розраховуючи на те, що перспектива повної незалежності просто відлякає більшість шотландців. Та цей розрахунок може тепер не спрацювати. Якщо більшість населення Шотландії висловиться за відокремлення від Великобританії, у Європі 24 березня 2016 року може відродитися шотландська держава.
Каталонія
Ніде більше в Західній Європі шотландський вірус не виявився таким заразним, як у Каталонії. За часів диктатури Франко каталонська мова перебувала під забороною. Сьогодні регіон уже довгий час користується широкою культурною та політичною автономією від Мадрида, маючи власний регіональний парламент. Але багатьом каталонцям цього замало. Вони хочуть мати власну державу - передусім з економічних міркувань. Вони кажуть, що іспанська держава "висмоктує" кошти з багатої Каталонії. Від початку економічної кризи кількість прибічників незалежності суттєво зросла. Регіональний уряд у Барселоні хоче в листопаді провести референдум на кшталт того, який відбудеться в четвер у Шотландії. Та на відміну від уряду Великобританії влада в Мадриді піти на цей крок відмовляється. Через це конфронтації, здається, не уникнути.
Країна басків
Баскський націоналізм та баскська мова так само зазнавали утисків за часів Франко. Утім, іспанська Країна басків економічно слабша за Каталонію. Незначна кількість сьогоднішніх баскських націоналістів є натомість більш войовнича. Від рук членів підпільної організації ETA, яка намагалася таким чином досягнути відокремлення від Іспанії, за період у приблизно 50 років загинули понад 800 людей. Три роки тому ETA відмовилась від використання насильницьких методів боротьби. Та ані диверсії, ані політичні перемовини не наблизили Країну басків навіть до референдуму, не кажучи вже про фактичну незалежність. Згідно з поясненням Конституційного суду Іспанії, оголосити проведення такого референдуму може виключно центральна влада в Мадриді. Але вона відкидає таку можливість так само, як і у випадку з Каталонією.
Фландрія
За результатами нещодавніх парламентських виборів у Бельгії Новий фламандський альянс на чолі з Бартом Де Вефером став найбільшою політичною силою Фландрії. Де Вефер переконаний в тому, що спільна бельгійська держава все одно зникне. Він хоче досягнути появи незалежної Фландрії шляхом перемовин. Фламандський сепаратизм є особливим - Бельгія і так складається лише з нідерландськомовної Фландрії, французькомовної Валлонії, яка включає в себе й німецькомовну громаду, та офіційно двомовного Брюсселя. Якщо Фландрія від'єднається, Бельгія втратить значно більше, ніж половину свого населення та економічної потужності. Від країни таким чином мало що залишиться. Великим суперечливим питанням стане в цьому разі статус Брюсселя, який одночасно є штаб-квартирою Євросоюзу та НАТО. Незрозумілою буде і відповідь на питання, що робити з Валлонією. Час від часу під час громадського обговорення виринають ідеї щодо її приєднання до Франції, Люксембургу чи навіть Німеччини. Та поки що бельгійці все ж таки знаходили сили, аби порозумітися між собою.
"Паданія"
Північноіталійський рух на відокремлення має суто економічне підґрунтя. Північ країни, який включає такі регіони, як Ломбардія, Аоста, П'ємонт, Лігурія, Венето та Емілія-Романья, разом зі своїми банками та промисловістю створює левову частку італійського ВВП. При цьому багато північних італійців вважають, що центр та південь країни розтринькує зароблені їхньою важкою працею гроші. Партія "Ліга Півночі" ще в 1990-х роках домагалась повного відокремлення так званої "Паданії" (від італійського pianura padana - "рівнина річки По", себто Паданська рівнина). Сьогодні програмні вимоги партії стали більш помірними. Зараз їй ідеться лише про те, аби північні регіони могли залишати собі три чверті зароблених коштів, замість того, аби спочатку перераховувати їх до Риму.
Південний Тіроль
У випадку з Південним Тіролем відіграють роль як економічні, так і культурно-історичні чинники. Цей регіон до завершення Першої світової війни належав до Австро-Угорщини, однак потім був переданий Італії. Після періоду "італізації" за часів диктатора Муссоліні Південний Тіроль по завершенні Другої світової війни крок за кроком отримував дедалі більшу політичну та мовну автономію. Цей заможний регіон сьогодні навіть може залишати собі більшу частину своїх державних надходжень, а не перераховувати їх до загальноіталійської скарбниці. Південні тірольці, здавалося, довгий час залишалися задоволеними. Але боргова криза в Італії стала новим поштовхом для сепаратистських настроїв серед населення регіону. Італія є країною з найвищою державною заборгованістю ЄС після Греції, а її економіка ніяк не стане знову на ноги. Багато південних тірольців, навіть ті, які самі почуваються дуже добре, не хочуть мати справ із проблемами всієї країни, тож дедалі більша кількість із них вимагають: "Геть від Рима!".
Корсика
Французька держава довгий час намагалася повністю витиснути корсиканську мову з громадського життя й шкіл на острові. Із прагненнями автономії в регіоні Париж жорстко боровся. Мілітаристські угруповання - передусім так званий Фронт національного визволення Корсики (FLNC) - довгий час за допомогою насильства намагалися досягти незалежності острову від Франції. Вони нападали на представників чи символи французької держави та плюндрували літні будинки французів з материка. Лише цього року FLNC оголосив про рішення в майбутньому відмовитися від насильницьких методів боротьби. Але конфліктний потенціал залишається - обережні пропозиції автономії соціалістичного уряду в Парижі на чолі з Ліонелем Жоспеном у 2000 році вивели консервативну опозицію на акції протесту. Вони вважали, що у випадку надання Корсиці автономії більше самостійності вимагатимуть також інші регіони держави, такі як Бретань чи Ельзас. Традиційно в Парижі мало піклуються про регіональні мови, адже бачать у цьому загрозу цілісності держави.
Баварія
Насправді серйозно замислюється над утворенням незалежної держави лише дуже незначна частка населення німецької Баварії. Зрештою, вже й зараз ця федеральна земля має слова "вільна держава" у своїй офіційній назві. При цьому Баварія, в цілому, могла б вижити як самостійна країна. Вона є найбільшою землею Німеччини за площею та є зі своїми 13 мільйонами населення більшою за Швецію чи Португалія, а економічно Баварія - найуспішніша серед інших німецьких федеральних земель. Та якщо в Баварії і з'явиться бажання мати більше самостійності, його причини слід шукати в так званому фінансовому врівноваженні між федеральними землями. Йдеться про кошти, які до спільної скарбниці вносять окремі федеральні землі. Берлін намагається розподілити гроші таким чином, аби дещо зменшити різницю в рівні добробуту між багатшими й біднішими регіонами країни. Баварія залюбки перераховувала б менше до великого федерального кошику. Але й тут є справжні поборники відокремлення. Приміром, політик від найбільшої партії Баварії - Християнсько-соціального союзу (ХСС) - Вільфрід Шарнаґель у своїй книжці "Баварія може й сама" виступає за вихід з німецької федерації. Та досі з цього не визріло якогось більшого громадського руху.