Графіті як пам'ятка

Протягом багатьох років по дорозі у школу Максі Кречмар проходила повз Богоматір, що зображена на фасаді одного з будинків у Лейпцигу. Ще з початку 1990-х років маленька дівчинка була зачарована цими графіті, однак з роками зображення почало зникати за рекламними щитами і Максі вже забула про його існування. Коли у січні 2012 року вже доросла Максі проходила повз цей будинок, то за залишками пошматованих плакатів знову вгледіла голову Мадонни.

Хтось інший, ймовірно, пройшов би повз графіті, не звернувши жодної уваги, але 28-річна Максі Кречмар нині працює менеджером з культурних проектів та понад п’ять років професійно займається мистецтвом. Наприклад, вона організувала міжнародний міський фестиваль урбаністичного мистецтва IBUg. Тож, зірвавши зі стіни рештки плакатів, вона відразу зрозуміла, що зображення Мадонни – не просто «мазанина».

Батько трафарет-графіті

Зображення Мадонни насправді має назву "Жінка з дитиною» та було виконане французьким митцем Ксав’є Пру, більш відомим як Блек Ле Рат. Він вважається винахідником трафаретних графіті, так званого stenciling, коли зображення на стіну наноситься не просто від руки, а за допомогою спеціального шаблону – англійською «stencil» (трафарет).

Блек Ле Рат розпочав наносити на стіни трафаретні зображення пацюків у 1981 році, тобто ще задовго до того, як цим прославився британський андеґраундний митець Бенксі (Banksy). Для Ле Рата його герої є своєрідними засобами комунікації: «Щоразу, коли я малював їх на стінах, я відчував, що частинка мене залишається у містах, які я відвідував». Отака-от частинка художника нині знайшлася і в Лейпцигу.

Графіті варті захисту

"Лейпцизька Мадонна" Блека Ле Рата навіть занесена у список саксонських історичних пам'яток. "Це невеличка сенсація", - говорить Аннекатрін Меррем з Лейпцизького відомства з питань охорони історичних пам'яток. Як правило, воно займається минулими епохами, а прийняття рішення щодо визнання пам’яткою триває зазвичай доволі довго. У випадку з Блеком ле Ратом знадобилося лише три місяці, аби захисники визнали: «Це не мазанина, а мистецтво».

Щоправда, цього лишень не достатньо, аби об’єкт отримав гідний захист. Окрім художньої унікальності, вирішальне значення має ще й історична цінність. "У південних околицях Лейпцигу усі стіни були обмальовані, - розповідає Максі Кретцшмар, пригадуючи часи після возз'єднання Німеччини. - На жаль, від тих графіті мало що залишилося". Саме це, утім, дозволяє оголосити Мадонну Ле Рата гідною захисту пам’яткою.

Історія, пов’язана з коханням

Водночас "Лейпцизька Мадонна" розповідає не тільки про період після возз’єднання, але і про велике кохання: на початку 1990-х Блека ле Рата запросили до Лейпцизького університету, аби він розмалював одну з університетських будівель. У той час 30-річний художник скористався цією нагодою, аби малювати і в місті. «То був час, коли за графіті не несли кримінальної відповідальності», - пригадує Ле Рат.

Мадонна, яку він зобразив на стіні, була присвячена його великій любові, жінці на ім'я Сибілла. Вона була родом з регіону і познайомилася з французом у Лейпцигу. З короткої зустрічі розвинулася ціла історія кохання. Між іншим, Сибілла і Ксав'є Пру, відомий як Блек Лe Рат, ось уже 20 років перебувають у шлюбі і мають 19-річного сина. "Було б чудово, якби ми могли зберегти графіті на цьому місці, бо це дуже багато означає для мене і для Сибілли», - розповідає художник. До того ж, ніде у світі немає більш ранніх слідів творчості митця.

Новий підхід у захисті пам'яток

Питання про те, коли графіті можна вважати мистецтвом, знайоме і в Аахені. Там у 2011 році статус пам’ятки та відповідний захист отримали графіті художника Клауса Паєра "Закохана пара" (Das Liebespaar).

Схожий досвід також вже мають у Швейцарії та Великобританії. У Цюріху, наприклад, під охороною держави як пам'ятка тепер перебуває "Ундіна" митця Гаральда Неделі (Harald Naedeli). А у Брістолі громадяни вирішили на референдумі визнати графіті Бенксі витворами мистецтва. До слова, це також означає, що певною мірою знищені графіті Бенксі реставруватимуть.

Як би там не було, роботи Бенксі, Паєра чи Ле Рата – це стріт-арт, який не можна законсервувати на віки. Аахенцям пощастило – творіння Паєра в неймовірно доброму стані. Графіті в Лейпцигу не так добре збереглися. "Це виклик для реставраторів, захисників і художників», - говорить захисниця історичних пам’яток Меррем. Захистити графіті склом? Вирізати шматок стіни з графіті? Хіба це можливо? Як відновити та зберегти мистецтво, яке, за задумом творців, повинно було бути короткотривалим, для вічності? У Лейпцигу поки не знайшли вирішення проблеми. Сам Блек Ле Рат з цього приводу лаконічний: «C'est la vie - це графіті".