«Чорнобиль тут»: виставка, що нагадає німцям про катастрофу

Минулими вихідними у дортмундській церкві Святого Петра відкрилася виставка «25 років після Чорнобиля: люди – місця – солідарність», яка незабаром вирушить у шестимісячну подорож майже 40 містами Німеччини, Нідерландів та Австрії. Організатором виставки виступив Міжнародний освітній центр з Дортмунда (IBB Dortmund). Фонд Mercator оплатив приїзд ліквідаторів з України – живих свідків катастрофи, які супроводжуватимуть виставку у кожній з точок маршруту.

Обличчя та історії

Атмосферу виставки створюють роботи фотографа Рюдіґера Любріхта, який понад сім років працював над своїм «чорнобильським проектом». Від фотографій покинутих будинків та вулиць до портретів ліквідаторів. Каже, що історію можна вивчати за обличчями людей. На його світлинах – втомлені люди з тьмяними поглядами на фоні зав’ялих рослин. Сірі стіни лютеранської церкви Святого Петра, її скромний інтер’єр та холодне світло – ідеальне обрамлення для виставки такого року.

Близько 150 людей зібралося на відкриття виставки. Більшість з них активно займаються допомогою жертвам катастрофи на ЧАЕС. «Якщо ми забудемо про катастрофу, то викреслимо з історії й безпрецедентну хвилю підтримки, яку вона викликала», - зазначив один з координаторів проекту Петер Юнґе-Вентруп з дортмундського Міжнародного освітнього центру.

Стенди розташовані таким чином, що утворюють коло, увійшовши в яке глядач ніби переміщається за смисловою лінією експозиції: аварія, люди, заражені території, гуманітарні проекти… Всюди цифри. Але якщо спершу реакція на них – шок від кількості постраждалих та переселених, дози радіації, то ближче до виходу вони навпаки обнадіюють, бо йдеться про обсяги допомоги й нові проекти.

11 вересня того покоління

На відкритті виставки заступник прем’єр-міністра федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія, член партії «зелених» Сильвія Лерманн провела цікаву паралель: «Це було 11 вересня нашого покоління, причому непомітне 11 вересня, без миттєво розтиражованої картинки будівель, що рушаться. Виставка робить катастрофу зримою», - зазначила політик.

Допомагає цьому й присутність на заході ліквідаторів з України Олександра Наумова та Миколи Босого, нині 70-річного пенсіонера, який називає свій загін «загоном українських камікадзе», адже навіть наближатися до вертольота, який пролітав над самим «пеклом», було смертельно небезпечно. «Кадрових військових пошкодували, ось і набрали цивільних прямо з теплих ліжок», - каже він. Лише третина з його загону залишилися живими.

Ще один світок тих подій, офіцер міліції з Києва Олександр Наумов у чорнобильську зону потрапив уже наступного дня після катастрофи. Там він охороняв «мертву» залізничну станцію в Прип’яті. «Коли я побачив там ті руїни, які нам подавали як незначні, то зрозумів, що сталася катастрофа планетарного масштабу, - розповідає він. - Ми чекали звернення влади по радіо, а там – лише боротьба за врожай та стиковки в космосі».

Виставка має стати нагадуванням та попередженням водночас. «Чорнобиль тут», - сказав один з організаторів, розводячи руками довкола себе.

Автори: Дмитро Вачедін, Христина Ніколайчук
Редактор: Леся Юрченко