Газове питання
28 лютого 2013 р.
"Ми налаштовані співпрацювати з Німеччиною у справі модернізації української газотранспортної системи", - заявив 26 лютого після переговорів зі своїм німецьким колегою в Берліні міністр закордонних справ України Леонід Кожара. Лише за день до цього, в Брюсселі, у межах саміту ЄС-Україна міністр енергетики Едуард Ставицький і єврокомісар з енергетики німець Гюнтер Еттінґер домовилися щодо проведення круглого столу, з тим, щоб обговорити можливість створення міжнародного консорціуму з управління українською ГТС.
Крім того, Ставицький оголосив у Брюсселі про технічну можливість і про наміри України закуповувати вже в найближчому майбутньому весь газ у Західній Європі і доставляти його в Україну через Польщу, Словаччину та Угорщину реверсним шляхом.
Жодної сенсації
Деякі спостерігачі розцінили таку заяву як "фантастично сенсаційну". Насправді ж, жодної сенсації тут немає. Про наявність технічних можливостей для реверсних поставок Еттінгер говорив ще у вересні торік. Підписано також і контракти з німецьким газовим трейдером RWE Supply & Trading на постачання 5 мільярдів кубометрів газу в Україну упродовж 2013-го року, а в листопаді 2012 року, за повідомленнями преси, в рамках угоди з RWE, Україна вже отримала через Польщу 56 мільйонів кубометрів газу в реверсному режимі. До кінця поточного кварталу Київ планує розпочати імпорт газу за спотовими цінами з Європи через територію Словаччини та Угорщини.
Більш сенсаційним виглядає реанімація ідеї створення міжнародного консорціуму з модернізації та управління українською ГТС. Примітно, що, розмірковуючи на цю тему в Брюсселі, міністр енергетики України заявив про намір залучити до круглого столу представників європейських і американських компаній, а також представників країн Каспійського регіону. "Газпром" він не згадав, хоча саме російським газом заповнені українські труби.
Інтереси сторін
Поновлення інтересу Євросоюзу до ідеї міжнародного консорціуму для ГТС України джерела DW в Брюсселі пояснюють зниженням шансів на реалізацію проекту газопроводу Nabucco, яким передбачалося постачати до Європи не-російський газ. Натомість "Південний потік" російського газу в обхід України слідом за "Північним", який вже діє і навіть буде розширено, побудований буде, попри те, що це викликає невдоволення в Києві.
З геополітичних же міркувань ЄС не хоче, щоб Україна повністю втратила роль важливої транзитної держави. Здавалося б абсурд, враховуючи перебої з постачанням газу з Росії до країн Західної Європи, які вже мали місце. Але саме так в Брюсселі розуміють ідею диверсифікації: якщо паливо надходить через українську трубу, то це дозволяє задіяти більше важелів впливу на Росію, яка в такий ситуації змушена домовлятися не лише з кінцевим покупцем, але й з транзитером - Україною. "Жодні цінності або економічні мотиви тут ролі не грають, - кажуть у Брюсселі -. Це чиста геополітика, метод прив'язати транзитну територію України до ЄС, підсолодити Києву вибір на користь асоціації з ЄС, а не з Митним союзом".
Україна - перспективний ринок
ЄС зацікавлений у збереженні і навіть зміцненні українського транзиту ще й тому, що він позбавляє Росію гіпотетичної можливості перекрити газовий вентиль українській економіці, повністю залежною від російських енергоносіїв. Україна - це не Білорусь і не Молдова, пояснив DW представник німецьких ділових кіл, це країна з величезним промисловим потенціалом і 45-ма мільйонами споживачів. Це перспективний, причому дуже близький до німецьких експортно-орієнтованих підприємств ринок збуту. Без російського ж газу українська економіка зупиниться і ніхто не знає, як в такому випадку можна буде стабілізувати цю країну.
Саме ці міркування і спонукали реанімувати ідею міжнародного консорціуму для ГТС України. Вперше її намагався реалізувати ще 2002 року тодішній канцлер ФРН Ґергард Шредер. Один з учасників тих закулісних переговорів розповів кореспондентові DW, що Шредеру тоді вдалося в Москві усадити за стіл переговорів Путіна й Кучму, що ці троє в принципі домовилися про створення консорціуму в складі фірм з ФРН, Росії та України. "Але згодом німців викинули з проекту, мовляв, без них зробимо, труби-то наші, ще з радянських часів залишилися, - згадує очевидець. - Але врешті-решт Москва з Києвом не зуміли домовитися. До того ж, в Україні ухвалили закон, який оголосив ГТС національним надбанням і заборонив продавати труби".
Тепер, вказують німецькі аналітики, з введенням в експлуатацію "Північного потоку", і майбутнім спорудженням "Південного", ситуація змінилася, а Україна ризикує опинитися на "газовому узбіччі". Тому в Києві стали шукати нові підходи до колишньої ідеї консорціуму, яку підтримують і європейські політики.
Фірми довіряють "Газпрому"
При цьому деякі німецькі енергетичні концерни аж ніяк не поділяють скепсису щодо Росії. "Такі фірми, як Wintershall, BASF, E.ON Ruhrgas і навіть Energie Baden-Württemberg отримують газ напряму від "Газпрому". Вони готові ізолювати Україну, їм наплювати, що там відбувається, - заявило в інтерв'ю DW на умовах анонімності джерело в німецьких енергетичних колах. - Вони хочуть купувати газ у Росії напряму - через Північний і майбутній Південний потоки".
Інша річ - фірма RWE, єдина з великих німецьких компаній, яка не працює з "Газпромом". Вона купує газ у Норвегії та в інших постачальників, і якщо Україна до неї звертається з проханням продати паливо в реверсному режимі, то вона готова йти на це. RWE - це та компанія, нагадав у цьому зв'язку співрозмовник DW, яка свого часу висунула колишнього міністра закордонних справ ФРН Йошку Фішер в головні лобісти Nabucco, сподівалася, що цей проект буде реалізовано без участі Росії.