Чому німці їдуть з Німеччини?
9 грудня 2007 р.
В Україні Німеччину сприймають як країну, до якої іммігрують. У розпалі дискусій про обмеження притоку емігрантів до ФРН якось залишилося непоміченим, що Німеччина дедалі більше сама стає країною, з якої емігрують. За даними Федерального відомства зі статистики, минулого року країну залишили понад 155 тисяч громадян Німеччини. Це найвищий показник за останні понад 50 років. Причому, як стверджують статистики, кількість емігрантів з німецьким паспортом безперервно росте з 1991 року. Чому вони їдуть?
Відповідь на це питання намагалася знайти публіцистка Керстін Фінкельштейн. Результатом піврічних мандрів стала книга „Емігранти: Як живуть німці по всьому світу”. Записуючи історії своїх земляків, що покинули батьківщину, авторка побувала в Австралії та Китаї, Аргентині та Новій Зеландії – загалом у 14 країнах світу. Керстін Фінкельштейн класифікує емігрантів на три групи:
„Ті, які не знайшли роботу в Німеччині і шукають її в інших країнах, передусім у європейських. Деякі, навпаки, були дуже успішні вдома, достатньо заробили, але більше не мають бажання проводити все життя в роботі. І нарешті люди похилого віку, пенсіонери, які хочуть від решти свого життя просто отримувати насолоду, мешкаючи в теплих країнах, де більшість року стоїть гарна погода.”
Отже, переважна більшість німців вирушає за кордон у пошуках роботи. Проблеми на німецькому ринку праці та високий рівень безробіття, особливо на сході країни, відіграли тут свою роль. Окрім класичних країн еміграції – США, Канади та Австралії, трудові емігранти з Німеччини часто їдуть в інші країни Європейського союзу, де умови життя сприятливіші, ніж у ФРН. В Європі найшвидше розростається громада вихідців з Німеччини у Швейцарії, яка є абсолютним лідером серед цілей виїзду німців за минулий рік. 2006-го до цієї альпійської країни виїхало 18 тисяч німців. Їй дещо поступається Австрія - майже 10 з половиною німецьких мігрантів і третє місце. У трійці лідерів традиційно США - трохи менше 14 тисяч і друга позиція.
Висококваліфіковані німецькі спеціалісти їдуть також у скандинавські країни та Великобританію – через більшу зарплатню та сприятливіші умови праці, ніж у Німеччині. Так, у Великобританії живуть та працюють понад дві з половиною тисячі німецьких лікарів та приблизно стільки ж науковців. Кількість учених, що займаються дослідженнями в британських вузах та наукових установах, зросла за останні десять років удвічі. Великобританія приваблює їх не лише вищою зарплатнею, а й відсутністю жорсткої ієрархії та меншою забюрократизованістю, ніж у Німеччині.
Другу за кількістю групу емігрантів становлять пенсіонери та громадяни Німеччини, що вступили в шлюб з іноземцями. Найбільш популярними серед пенсіонерів є Швейцарія та Австрія, а також так звані „теплі країни”, насамперед Іспанія. Майже 200 тисяч німецьких пенсіонерів мешкають нині за межами ФРН.
На відміну від воєнної та повоєнної хвилі еміграції, нині рішення виїхати приймається під меншим психологічним тиском, зауважує публіцистка Керстін Фінкельштейн, адже ніколи не пізно все змінити і повернутися на батьківщину:
„Більшість тих, хто виїхав, нудьгують за людьми. Не за якимись речами чи установами, а власне за друзями, близькими. Це те, що їх найбільше пов’язує з батьківщиною.”
У книзі 33-річної авторки - історії німців, яких доля розкидала по цілому світу. Декому з героїв вдалося прижитися на чужині, для когось новий початок став одразу початком кінця – після невдалої спроби люди поверталися додому. Сама авторка з власного досвіду знає, що таке, бути близьким до рішення назавжди покинути батьківщину – свого часу Керстін ледь не залишилася мешкати в Аргентині, де вона працювала волонтером в одній з емігрантських газет. Свою книгу Керстін Фінкельштейн адресує тим, хто:
„ ... дуже хотів би сам виїхати за кордон або кому ця ідея принаймні спадала на гадку. Також тим людям, від яких весь час чуєш: о, та в цій Німеччині нічого доброго, от би кудись звідси податися. Коли вони прочитають цю книгу, можливо, стануть спокійніше на все це дивитися. Адже в інших країнах теж багато складнощів. І не всюди там добре, де нас нема.”