Чому мінський процес зайшов у глухий кут?

Мінський процес урегулювання конфлікту на Донбасі зайшов у глухий кут. Такою є оцінка і коментаторів, і експертів, і політиків Німеччини, зокрема, міністра закордонних справ Франка-Вальтера Штайнмаєра.

Для керівництва ФРН це особливо сумно, оскільки саме воно було ініціатором переговорів у "нормандському форматі" та домовленостей, досягнутих у Мінську 12 лютого 2015 року. Остаточний провал Мінська-2 став би також свідченням невдачі німецької зовнішньої політики.

Тому не дивно, що саме в Берліні часто проходять симпозіуми, слухання та конференції, де німецькі, українські та російські учасники шукають можливості зрушити мінський процес з мертвої точки. Послухавши їхні виступи, можна - не претендуючи на повноту - виокремити кілька проблем, які блокують цей процес.

Проблема виборів

Москва закидає Києву зволікання з ухваленням закону про вибори в окремих районах Донбасу, без якого результати такого голосування не будуть визнані та, відповідно, майбутня місцева влада не буде вважатися легітимною.

У Києві відповідають, що перш ніж говорити про вибори, слід створити умови для їх проведення згідно зі стандартами ОБСЄ, що передбачено мінськими угодами, та для моніторингу з боку Бюро з демократичних інститутів та прав людини цієї організації. Треба, наприклад, забезпечити безпеку міжнародних спостерігачів. На цьому наполягає і директор цього бюро Міхаель Ґеорґ Лінк.

Однак про яку безпеку в самопроголошених "республіках" на Донбасі можна говорити, якщо, за оцінкою Олександри Матвійчук із громадської організації "Центр громадянських свобод", у так званих "ДНР" та "ЛНР" взагалі немає правових структур та захисту від свавілля сепаратистів. "Мандат на вирішення будь-яких питань, як-от перерозподіл власності, життя та здоров'я людей, у них один - автомат Калашникова", - говорить Матвійчук.

При цьому, додає вона, не існує жодного алгоритму, який дозволяє уникнути репресій. "Можна бути проросійським, можна бути затятим прихильником незалежності цих "республік", але якщо людина раптово потрапляє під гарячу руку польового командира, вона все одно може опинитися в одному з донецьких підвалів",- констатує Олександра Матвійчук.

В цій ситуації Міхаель Ґеорґ Лінк вважає за необхідне залучити додаткову силу для підтримання порядку, забезпечення законності та безпеки спостерігачів. Такою силою, на його думку, могла би стати міжнародна озброєна поліцейська місія з мандатом ОБСЄ чи ООН. В умовах, коли жителі "ДНР" та "ЛНР" не довіряють місцевій міліції, говорить він, потрібна зовнішня сила забезпечення правопорядку, до якої людина могла би звернутися за захистом, якщо вона не може отримати його від місцевої влади.

Проблема кордону

Усім зрозуміло, що через східний кордон України з Росії до так званих "ДНР" і "ЛНР" здійснюються постачання озброєнь, боєприпасів, пального, продовольства, грошей і так далі. Спостерігачі ОБСЄ присутні тільки на двох КПП, тоді як протяжність кордону - 400 кілометрів, які не контролюються ані ОБСЄ, ані українськими прикордонниками, нарікає Міхаель Ґеорґ Лінк.

Кремль поки не може допустити змін у даній ситуації, оскільки без російської допомоги сепаратисти будуть не в змозі протистояти зміцнілій українській армії, говорять російські експерти. "Якщо віддати українцям кордон, - сказав на умовах анонімності кореспонденту DW один із експертів, - вони швидко поставлять там всіх до стінки". Нехай, мовляв, Київ спочатку ухвалить закон про амністію, також передбачений мінськими домовленостями.

Момент для цього, схоже, втрачений. Верховна Рада не готова проголосувати за амністію. Такої думки дотримується, наприклад, голова Меджлісу кримськотатарського народу і депутат українського парламенту Рефат Чубаров. Він і сам проти. "Спочатку ми закриємо кордон, - каже він, - наведемо порядок, а бандити або поїдуть, або відправляться до в'язниці, оскільки у них руки в крові. А вже потім будемо вибори проводити".

Такі настрої панують не тільки серед українських депутатів. Олександра Матвійчук теж вважає, що "амністія - це елемент національного примирення", але жодного примирення, жодної амністії "не може бути щодо людей, які вчинили воєнні злочини, які винні у викраденнях і тортурах, які збили Boeing", заявила вона.

Проблема прямого діалогу Київ - Донбас

Фракція Лівих у Бундестазі запросила на свої слухання директора російського Фонду прогресивної політики Олега Бондаренка, представивши його аудиторії як незалежного експерта.

Бондаренко заявив, що "головна проблема в реалізації мінських угод - це небажання Києва вести прямий діалог з Донецьком і Луганськом". Про прогрес, за його словами, можна буде говорити тільки після того, як прямий діалог почнеться.

Таку ж точку зору висловив ще один учасник слухань, підключений до них через скайп із анексованого Росією Криму соціолог Євген Копатько, якого представили публіці в якості політичного радника керівництва "ЛНР". Він назвав відсутність прямого діалогу Києва з "ЛНР" і "ДНР" "ключовою перешкодою" реалізації мінських угод, а налагодження такого діалогу - "єдиним реальним завданням, яке варто зараз вирішувати".

З таким підходом категорично не згоден експерт фракції соціал-демократів у Бундестазі, уповноважений уряду ФРН із міжсуспільної співпраці з пострадянськими країнами та з питань головування Німеччини в ОБСЄ Ґернот Ерлер. По-перше, нагадує він, у чотирьох робочих секціях мінської контактної групи прямі переговори між Києвом, Москвою та представниками "ЛНР" і "ДНР" вже давно ведуться.

По-друге, саму вимогу виключно двостороннього діалогу Києва з Донбасом Ерлер вважає пропагандистським ходом Кремля, який "хотів би, щоб європейці визнали, що Росія взагалі не є стороною цього конфлікту, що мова йде про внутрішньоукраїнську чвару".

Уряд Німеччини жодним чином не поділяє такого підходу і не готовий зняти з Росії відповідальність за те, що відбувається на Сході України, заявив Ерлер.