Чому в Гані не вирощують курей, у Єгипті шикуються черги за лавашами, а в Італії їдять хліб від мафії

Її ж треба спочатку розібрати... Навіть думати про це неприємно, відразу пропадає апетит...” –

зізнається відвідувачка одного з німецьких супермаркетів. Чисто випатрані цілі тушки птиці стають екзотичним товаром на ринку ЄС. Іще півтора десятиліття тому в такому вигляді продавали 80 відсотків курячого м’яса. Останніми роками - не більше 20-ти. Минулі часи, коли за великим родинним столом шкодували, що в курки всього дві ніжки. Утім, у Західній Європі споживачі так і так віддають перевагу іншій частині. Не замислюючися над тим, що через їхні вподобання порожніють курники в африканських країнах. Подробиці в матеріалі, який підготував Тобіас Елмаєр:

„Курка, що складається з самої лише грудинки – про це власники птахоферм могли б тільки мріяти. На автоматизованих високопродуктивних різницях ЄС щороку розбирають близько п’яти мільярдів тушок. І тільки ніжне філе - без жиру, без кісток – має добрий попит і дає прибуток. Решти виробники ладні позбутися за будь-яку ціну. Це все одно вигідніше, ніж платити за утилізацію того, що, волею споживачів, перетворилося ледь не на „відходи”. Контейнери з курячими лапками, наприклад, прямують до Китаю. Традиції кухні там зовсім інші, й на такий товар іще є попит. А дешеві заморожені стегна дедалі частіше опиняються в Африці. Марія Віґертале, співробітниця гуманітарної організації OXFAM:

„Унаслідок цього місцеві птахівники втратили ринки збуту. Вони не витримують такої конкуренції. У Гані, зокрема, 85 відсотків попиту на куряче м’ясо раніше забезпечували фермери. Сьогодні на їхню частку припадає всього п’ять відсотків.”

Імпортовані з Європи ніжки за 35-ти градусної спеки хоч швидко розморожуються й псуються, зате кілограм їх коштує на ринку всього 70-80 центів. Селяни, як завжди, привозять у місто курей живими. Свіжіше, як то кажуть, не буває, однак за цілу птицю треба викласти від п’яти до шести євро. Бідне населення міст охоче купує не таку якісну, зате недорогу продукцію європейських птахофабрик. Ганським фермерам доводиться забирати непроданих курчат додому та їсти їх самим. Вирощувати нових немає сенсу. „Уряд в Акрі міг би запобігти масовому банкрутству, - пояснює Марія Віґертале. – Мито на імпорт птиці занизьке – якихось 20 відсотків. Його можна було б збільшити вдвічі”:

„Світова організація торгівлі встановлює для митних тарифів межу, яку країни-члени СОТ не мають права перевищувати. Але Гана не вичерпала цієї квоти й наполовину.”

П’ять років тому уряд зробив спробу захистити місцевих виробників. Але Всесвітній банк та Міжнародний валютний фонд наполегливо порекомендували залишити мито без змін. Гана тоді очікувала надання кредиту в 258 мільйонів доларів і, звичайно, дослухалася до „поради”. На вигідних умовах ЄС експортує в Африку щороку 144 тисячі тонн „побічних продуктів”, які утворюються при вирощуванні дієтичних курячих грудинок.”

Щедрі дотації та корупція

За даними Всесвітнього банку, впродовж минулих трьох років ціни на пшеницю зросли на 181 відсоток. Продукти харчування подорожчали в середньому на 83 відсотки. Наслідки продовольчої кризи відчуває на собі населення всіх країн. Але якщо одним тепер доводиться частіше відмовлятися від улюблених страв, то іншим - лягати спати на голодний шлунок. Із 80 мільйонів єгиптян 40 відсотків живуть на один долар на день. „Грошей бракує навіть на eesch, - розповідає кореспондентка Естер Сауб. - В арабській це слово має два значення - „хліб” та „життя””:

„Світ перевернувся! Усе стало задорогим, усе. І ціни підскочили раптом, зненацька. Як я можу приготувати обід за шість-сім фунтів! А більше я не маю права витрачати...”

Лайла – вдова. За чоловіка вона отримує пенсію: 200 єгипетських фунтів, тобто, приблизно 24 євро на місяць. ЇЇ молодший син восени піде в школу, старшому виповнилося одинадцять:

„Рік тому кілограм рису коштував трохи більше фунта. Сьогодні – чотири-п’ять. З локшиною те саме. Я можу мало їсти, але ж хлопчикам треба рости! Раніше ми хоч лавашами наїдалися, тепер навіть їх спробуй-но купи...”

Перед крамницями, де хлібом торгують за державними цінами, шикуються кілометрові черги. У приватних пекарнях лавашів скільки завгодно, але коштують вони принаймні вдесятеро дорожче. В Єгипті традиційно споживають багато хлібо-булочних виробів. За деякими даними, найбільше в світі. Уряд виділяє на закупівлю пшениці щедрі дотації - два з половиною мільярда євро щороку. І водночас імпортує її дедалі менше - через стрімке зростання цін на світовому ринку. Бідні родини залишаються без лавашів не тільки через продовольчу кризу, а й через корупцію: приблизно третину пільгового борошна пекарі з вигодою збувають на чорному ринкові.

„Нехай мафія своїм хлібом подавиться!..”

Дефіцит і стрибки цін завжди окриляють фантазію тіньового бізнесу. „В італійського, як відомо, на такі речі особливо гострий нюх”, - повідомляє Томас Міге:

„Саніта - один із найбідніших районів Неаполя: занедбані будинки, бруд, висока злочинність. Увечері тут ліпше не розгулювати вулицями. Але вдень принаймні тут, на п’яці Пагано, можна помилуватися колоритом італійського ринку: налиті сонцем червоні томати, зелень, біла та фіолетова цибуля, дині, сири, свіже м’ясо...

„Спочатку я подумала, що неправильно прочитала цифру на ціннику. Потім придивилася, й справді: кілограм короваю коштує всього євро п’ятдесят! Я мешкаю в іншому кінці міста, й у нас за кілограм білої випічки ви заплатите від трьох до чотирьох євро. І чого це в Саніті такий дешевий хліб, не розумію...” -

почувши, як дивується жінка й побачивши у мене в руках мікрофон, у розмову втрутився літній чоловік:

„Ви журналіст? То передайте від мене палкий привіт цим шахраям! Нехай вони своїм хлібом подавляться! Цим бізнесом віднедавна опікується наша мафія – каморра. Запитайте, з якого борошна ці булки випікають та як саме, й ви все зрозумієте. А колись Неаполь славився найсмачнішим хлібом у цілій Італії...”

У муніципалітеті мені підтвердили, що за дешевими хлібними виробами стоять кримінальні структури. На сьогодні зачинено 400 нелегальних пекарень і заарештовано понад 80 осіб. „І поліція ще тільки почала розслідувати цю справу”, - каже співробітник міської ради Неаполя Едуардо Маринеллі:

„Босам ця справа видалася вигідною, бо кілька місяців тому ціни на хліб підскочили в Італії на 30-40 відсотків. Мафія швидко організувала мережу підпільних пекарень і стала забезпечувати їх борошном, придбаним десь дуже дешево. А щоб тіста виходило більше, в нього часто додавали тирсу.”

А ще, як установила поліція, каморра може продавати свої чіабати, булочки та короваї втричі дешевше, бо печі, де їх випікають, топлять не деревиною, як того вимагає закон, а покришками, старими матрацами, пластиковими відходами та різним іншим побутовим сміттям. При спалюванні таких матеріалів виділяються отруйні речовини й, зокрема, дуже небезпечний для здоров’я діоксин. Едуардо Маринеллі:

„Про які санітарно-гігієнічні норми може йтися в нелегальних пекарнях! Головне – прибуток. А дешевий, хоч і діоксиновий хліб, розкуповують миттєво. Залишається сподіватися, що принаймні після того, як ця історія набула розголосу, неапольці будуть обережніші...”

За матеріалами кореспондентів