Хорватія бере курс на ЄС: державні верфі у небезпеці

Хорватські верфі досі отримують дотації. Однак у європейському конкурентному змаганні вони мають виживати без державної підтримки. Для значної частини з 60 тисяч працівників суднобудівної промисловості у цій балканській країні це означатиме втрату роботи.

Йде дощ, холодно, і майже повністю стемніло. О третій годині дня останні зварювальники, слюсарі та кранівники в блакитних спецівках залишають державний суднобудівний завод «3 травня», гігантську територію у порту Рієка. Ця верф друга за величиною у Хорватії. Вона - гордість не лише трьох тисяч її працівників, а й усього промислового міста на Середземному морі з його 150 тисячами мешканців.

Народження корабля на верфі "3 травня"

«Це 300-тонний кран, найбільший в північній Адріатиці. За допомогою ось цих трьох гачків можна помістити потрібну деталь куди треба з точністю до трьох міліметрів. Ось ця деталь, наприклад, так би мовити, помешкання екіпажу судна. Воно має п’ять поверхів, і тут відбувається його повна зборка. Після цього цей кран ставить його прямо на корпус корабля», - гордо пояснює інженер-кораблебудівник Івіца Трінайстіч і показує на металічні колодки, що лежать перед напіввідчиненим цехом розміром з футбольне поле. Трінайстіч та його колега Дамір Мучіч, обидва батьки, стоять перед майбутньою кормовою частиною судна з уже вмонтованим гребним гвинтом. Весь процес виробництва триває півроку, пояснює Мучіч:

«З цих сталевих пластин будуть зібрані частини, які потім змонтують в елінгу (цеху). Так народжується корабель. Його потім ще оснастять. І коли його звідси вивозять, то таке враження, наче відірвали частину мене».

Практично в кожного, хто бачив, як корабель спускають на воду, на очі наверталися сльози, кажуть в Рієці. Але ці моменти в останні два десятиліття трапляються значно рідше. Кожен з п’яти великих суднобудівних заводів – у містах Спліт, Рієка, Кралєвіца, Трогір та Пула – міг би сьогодні збудувати десять кораблів на рік. Але у заводу «3 травня» на 2010-й в розпорядженні лише п’ять замовлень, і решті хорватських верфей йдеться не краще.

Нікому не потрібний приватизаційний об'єкт

Причини – це спочатку війна на Балканах та економічна трансформація 90-х років, потім безгосподарність, недбальство та корупція. Держава надає 40 мільйонів євро на рік субсидій суднобудівній галузі. Не дивно, що півроку тому під час першої спроби приватизації покупців не знайшлося. Керуючий заводу «3 травня» Желько Старчевіч сподівається знайти інвестора з наступної спроби:

«Новий власник та підприємства повинні оплатити 40 відсотків вартості реструктуризації. Це нова модель, краща за попередню, за якою покупця відлякувало, очевидно, те, що він повинен був взяти усі зобов’язання судноверфей».

Нині ж 60 відсотків належить оплатити держбюджету. Наступне й останнє оголошення приватизаційного конкурсу оприлюднять 15 лютого. Тож, конкурс відбудеться у середині квітня.

Шеф підприємства Желько Старчевіч стурбований тим, що приватизація є нав’язаною і зумовлена майбутнім вступом Хорватії до ЄС, оскільки їй потрібно відповідати брюссельським критеріям у галузі конкуренції. Але час, у розпал економічної кризи, є дуже невигідним. Від майбутнього верфі «3 травня» так чи інакше залежить доля, якщо порахувати працівників з членами родин, 200 тисяч людей. Експерти вважають, що зможе вижити лише частина цієї верфі. Те саме чекає й найбільшого суднобудівника Хорватії «Бродо-Спліт», а також «Бродо-Трогір» та «Кралєвіца». Лише «Улянік» з Пули, вчасно озброївшись новими технологіями, успішно протистоїть дешевій конкуренції з Китаю та Кореї.

Автори: Філіп Славковіч/ Захар Бутирський

Редактор: Тетяна Бондаренко