Ходорковський про Україну

Колишній власник нафтової компанії ЮКОС Михайло Ходорковський представив 12 червня у Берліні свою перекладену німецькою збірку оповідань "Люди в’язниці" - нариси про ув’язнених та наглядачів, з якими його звела доля у місцях позбавлення волі. Після презентації Ходорковський відповів на запитання кореспондента Deutsche Welle Микити Жолквера.

DW: Пане Ходорковський, давайте розпочнемо з обговорення ситуації в Україні. У Нормандії відбулися перші контакти Путіна і з Порошенком, і з Обамою. У Санкт-Петербурзі пройшла зустріч німецького, польського та російського міністрів закордонних справ. Деякі західні політики вбачають у цьому початок певного зближення та розрядки ситуації. Як ви вважаєте, чи зрушила справа з мертвої точки?

Михайло Ходорковський: Я переконаний, що обом сторонам необхідно розмовляти, тому що ситуація, у якій опинилась Україна хоча й дуже складна, проте ситуація, у яку себе загнав президент Путін, є не менш складною. Якщо не розмовляти, звичайно може дійти до ще більшої біди. Тим не менш, я не відчуваю надмірного оптимізму і не вважаю, що ситуація зрушила з мертвої точки. Але зупинилось хоча б її подальше погіршення.

Як ви вважаєте, чи готовий взагалі Кремль піти на який-небудь компроміс з новою українською владою, чи тільки загроза економічних санкцій може спонукати Москву до цього?

Це не зовсім вірне формулювання питання. Безсумнівно, Путін – а тут важлива лише особиста позиція Путіна – має низку вимог, які він хотів би висунути Україні. Якщо Україна їх прийме, то Путін, припускаю, зупинить ті чи інші дії по відношенню до України. Тільки чи залишиться у випадку виконання таких вимог Україна незалежною державою, в цьому я упевнений не до кінця. Однак за наявності певного рівня протидії, вимоги Путіна можуть бути скориговані у більш розумну сторону. Чи є санкції тим самим засобом протидії, в цьому я не впевнений на 100 відсотків. Я вважаю, що українські справи, так само, як і російські, зрештою мають вирішувати саме народи наших країн. Якщо Україна воліє свободи та суверенітету, то їй доведеться їх відстоювати.

Виступаючи перед німецькою аудиторією, ви сказали, що Порошенко має зі свого боку теж намагатися дійти з російським президентом певного компромісу, який би задовольнив українське суспільство. Яким може бути такий компроміс? На які дії варто, з вашої точки зору, піти Києву?

Я не можу давати українському президенту, який, безсумнівно, краще за мене розуміє ситуацію у своїй країні, рекомендації щодо того, які саме кроки назустріч (Путіну. – Ред) він міг би зробити. Проте я впевнений, що між необхідними кроками та його можливостями – як силовими так і економічними – є прямий зв’язок. Чим менше у нього військових та економічних можливостей, тим більше кроків назустріч йому доведеться зробити.

Епохальна мрія російського президента – створити певну противагу чи аналог Європейському Союзу на території євразійського простору. Формально такий Євразійський союз вже навіть створений. Проте без України він запланованої вагомості мати не буде. Можливо, одним з мотивів президента Путіна було бажання за будь-яку ціну утримати, якщо не усю, то хоча б частину України в проекті?

Що б не мав Володимир Володимирович на думці, коли він приймав рішення про застосування дії щодо України, вони призвели до вкрай негативного для моєї країни результату. Замість можливості у достатньо близькій перспективі за рахунок економічної привабливості Росії, за рахунок її певного лідерства у сфері техніки та наукових досягнень у євразійському просторі, замість того, щоб, використовувати таку "м’яку силу" домогтися об’єднання навколо себе тих народів та держав, які варто було б об’єднати нашій країні, наш президент домігся рівно зворотного результату.

Якщо економічні взаємини з нами ще готові та зацікавлені підтримувати – а діватися тут деяким країнам, можливо, й нікуди, то з точки зору політичних взаємин ситуація у Євразійському союзі сьогодні виглядає набагато гірше, ніж вона була спочатку. Сусідні країни дуже напружилися. Більш того, ті росіяни, що сьогодні живуть за примхами долі за межами Росії –у Прибалтиці, інших країнах колишнього СРСР – відчувають на собі тягар недовіри, що виник по відношенню до них в результаті дій російського президента. Скажу, можливо, трохи грубо, але думаю, що справедливо: Володимир Володимирович підставив мільйони росіян.

Українці зробили вибір на користь європейського вектору розвитку. Якщо їм за допомогою Європи та Америки вдасться побудувати нормальну, цивілізовану правову державу, якими будуть наслідки для Росії?

Для режиму це, безсумнівно, загроза. Для моєї країни, безсумнівно, гарний приклад і просто велика людська радість, якщо наші родичі на Україні будуть жити краще, ніж вони живуть сьогодні. А ще – це дуже важливий приклад: не якісь інші люди – по культурі, мові – а такі, як ми, зуміли добитися успіху на шляху побудови правової демократичної держави. Такий успіх став би передвісником, передднем успіху і Росії також.