Європа Олланда

Зовсім не райдужні новини заготував для своїх співвітчизників за кілька днів до президентських виборів Ніколя Баверез, відомий публіцист, що спеціалізується на бізнес-тематиці. Ці вибори є останнім шансом для модернізації Франції у демократичний спосіб. Якщо нічого не зміниться, з літа свої правила країні диктуватимуть ринки, пише Баверез у своїй новій публікації.

Модернізація Франції

Франція як наступна жертва фінансових ринків? Для конкурента Саркозі Франсуа Олланда подібні дебати напередодні першого туру виборів, що відбудеться 22 квітня 2012 року, прийшлись досить невчасно. Консультант соціалістів Жак-П’єр Ґужон вже оголосив свій сценарій: «Нині Франція не відчуває жодних труднощів із продажем своїх облігацій на ринку. Ми платимо трохи вищі відсоткові ставки – що справді є проблематичним – але ми ще далекі від ситуації, що панує в інших європейських країнах». Франція стане позичальником в партнерів по ЄС? Справді жахливий прогноз для Франсуа Олланда, який залюбки сам би диктував вимоги Європі.

«Я почну переговори про Європейський фіскальний пакт спочатку»

Приміром, нові переговори стосовно Європейського фіскального пакту, який містить жорсткі санкції проти тих, хто не виконує норм стосовно максимального дефіциту бюджету. Заяву Олланда, що він хоче переглянути пакт, у Берліні можуть сприйняти як погрозу, адже чинну угоду було створено за ініціативи канцлера. Для Ренода Деусса з Центру політичних студій у Парижі твердження Олланда більшою орієнтоване на виборця у Франції, ніж на європейських партнерів. Політолог вважає, що і Олланд, і чинний президент Саркозі постали перед передвиборчою дилемою.

Перемогу в другому турі 6 травня, каже Деусс, помірковані кандидати зможуть здобути лише завдяки додатковим голосам виборців з радикального та антиєвропейського крила. Для Ніколя Саркозі - це прихильники ультраправого Національного фронту, а для Франсуа Олланда - це зростаюче число прихильників соціаліста Жана-Люка Меленшона, який балотується як кандидат від «Лівого фронту».

«Чому Олланд використовує фразу «нові переговори»? Тому, що він точно знає, що серед виборців, які можуть проголосувати за нього в другому турі, є багато людей, які не підтримали прийняття європейської конституції на референдумі 2005-го року», - пояснює політолог Ренод Деусс.

Нові переговори як внутрішньополітичний сигнал

Зміст цих вимог, таким чином, є більше маркетинговим ходом для французьких виборців, аніж радикальна корекція курсу у стосунках із Європою, переконаний Ян-Свен Ріттельмайєр із Французького інституту міжнародних досліджень (ifri). «Ще не зовсім зрозуміло, чого саме хоче Олланд, але найпростіша інтерпретація є такою, що це просто символічний жест», - зазначає він. Це може бути, приміром, додатковий протокол стосовно економічного зростання та зайнятості, який буде додано до фіскального пакту, що вже підписали Франція та 24 інші країни Євросоюзу. «Це ті питання, які зараз вирішуються із Євросоюзом в Брюсселі. Тепер голови інших держав та урядів повинні піддатись тиску Франції, щоб цей документ було додано до фіскального пакту. Франсуа Олланд хоче, щоб ці заходи мали таке ж значення, як і бюджетна дисципліна», - вважає оглядач.

Сам Олланд, каже консультант Ґужон, зрозумів важливість збереження Європи та прийняв Європейський фіскальний пакт у цілому: «Не йдеться про те, щоб знищити все. Ідея в тому, щоб зберегти результати однієї частини та додати інші, щоб укласти справедливу угоду».

В подібному плані можна розцінювати й дебати стосовно політичної ролі Європейського центрального банку. Тут Олланд також передовсім прагне надіслати сигнал своїм виборцям, головним чином тому, що Німеччина блокуватиме будь-які спроби укладення договорів у цьому напрямку. Інтереси Франції є досить очевидними, каже економіст Ізабель Буржуа із німецько-французького дослідницького інституту Cirac: «Франція сподівається, що Центральний банк буде більше дослухатись до побажань політиків, і даватиме дешеві кредити, аби країни єврозони могли і в майбутньому жити в борг, витрачаючи більше за свої реальні можливості».

Близькість із німецькими європланами

Окрім кількох яскравих пропозицій під час передвиборчих перегонів, Франсуа Олланд лишається значною мірою невідомою величиною на європейській сцені. У минулому він не обіймав міністерських посад, а тому в нього не було точок дотику із європейськими партнерами. Тим більше, що канцлер Німеччини Анґела Меркель та інші консервативні глави держав і урядів, відмовились навіть зустрічатися з ним у період передвиборчої кампанії.

При цьому політолог Деусс позитивно оцінює погляди Олланда на політику об’єднаної Європи. Взяти хоча би його життєвий шлях: упродовж багатьох років Олланд був наближеним до успішного президента Єврокомісії Жака Делора та відіграв вирішальну роль, коли Соціалістична партія в 2005 році підтримала Європейську конституцію. На думку Деусса, Олланд не лише підтримує проєвропейські рухи, але й є одним з небагатьох серед французьких політиків прихильником наднаціональної інтеграції в тому значенні, як її бачили засновники Моне та Шуман. «На мою думку, це теж є дуже важливим. Якщо він переможе на виборах, німцям потрібно буде мати справу з главою французької держави, який значно більше поділяє німецькі погляди на спільноту, аніж його попередник».

Національні інтереси

При цьому Деусс попереджає: не варто переоцінювати різницю у зовнішньополітичних поглядах між кандидатами, адже зовнішня політика обох визначається насамперед інтересами держави. А тут між Німеччиною та Францією існують значні відмінності, особливо в економічній та соціальній політиці. Тому зовсім не дивно, що в цьому плані погляди Олланда та Саркозі схожі між собою більше, аніж із ідеями німецького федерального уряду. І навіть нападки Олланда на незалежність Європейського центрального банку є лише повторенням ідей, які колись лунали від Саркозі.

Хаос в перехідний період?

Оскільки зовнішня політика є одним із чинників, що використовуються в передвиборчих перегонах, партнери Франції повинні бути терплячими, аби побачити повний образ Франсуа Олланда. Зазвичай після зміни президента на передній план виходять питання внутрішньої політики. «Франсуа Олланд призначить уряд, єдиною метою якого буде перемога на парламентських виборах, що відбудуться влітку», - зазначає Рене Деусс. Тому до осені чекати ініціатив у зовнішній політиці не варто.

У короткотерміновій перспективі нічого не свідчить проти тандему Меркель-Олланд, аналізує Ріттельмайєр: «Потрібен час, щоб звикнути один до одного. Початок відносин між Ніколя Саркозі та Анґелою Меркель був таким же. В цьому випадку важливу роль відіграє особистість, адже спочатку їх взаємини були справді складними». Що ж стосується характеру, то стриманий, як і Меркель, любитель пожартувати у вузькому колі Олланд може бути навіть ближчим по духу до канцлера, аніж Ніколя Саркозі. Питання лише у тому, чи дадуть фінансові ринки Олланду та Меркель час для «повільного старту».