Фахівець з музейної справи - від захоплення до професії один крок

«У школі я боялася ходити в музеї. Пам'ятаю, щоразу коли нас туди водили – всі вмирали від нудьги» - згадує своє дитинство Ольга Куровець з Івано-Франківська. 24-річна дівчина змінила ставлення до музеїв, коли побувала в декількох закордонних, - тоді її вразив зовсім інший підхід до справи. Насамперед те, що у цих музеях не було якихось менторів, які переповнюють голову безліччю дат та імен, натомість був діалог, а серйозну інформацію могли подати у вигляді цікавого квесту або гри. «Після відвідин такого музею залишається відчуття, ніби ти дуже цікаву та пізнавальну книжку прочитав», - ділиться враженнями Ольга.

Дівчина зацікавилася музеями настільки, що після отримання диплому бакалавра з культурології у Національному університеті "Києво-Могилянська академія" вирішила вчитися на музейного працівника за кордоном. Тому вступила до швейцарського університету в Невшателі на програму «Музейна справа».

Зовсім інший підхід

Окрім тонкощів зберігання експонатів та розміщення експозицій, за два роки магістерської програми Ольга також вчиться майстерності спілкування з музейною публікою. «Тут мене вчать по-новому подавати інформацію сучасним відвідувачам, які день і ніч проводять в Інтернеті. Адже написані сухою мовою тексти багаторічної давнини, що висять в наших музеях – те, що навряд чи сприйме сучасна молодь» - розповідає Ольга Куровець.

За час навчання дівчина відвідала вже не один десяток європейських музеїв, на її думку, українські відстають від них у розвитку років на сорок. «Європейці серйозніше ставляться до своєї культурної спадщини, а тому виділяють більше грошей на її зберігання, а музеї відчувають себе відповідальними перед громадою і виробляють якісний продукт», - вважає Ольга. На її переконання, в Україні нині в цій сфері вся надія на приватних меценатів, оскільки чекати на допомогу від держави можна довго. 

Мабуть, дехто з тих  українських дітлахів, які нині ходять до школи чи дитсадка, теж у майбутньому може стати меценатом. Але, щоб вони не боялися музеїв, як Ольга Куровець у дитинстві, а хотіли їх розвивати, можливо, варто було б зацікавлювати їх в цьому ще змалечку? Як, наприклад, у Німеччині, де в музеях приділяють дуже велику увагу до наймолодших відвідувачів, пробуджуючи в них потяг до науки та мистецтва ледь не з пелюшок.

Похід в музей як пригода

Юрба дітлахів 5-6 років розсілася на підлозі з олівцями та папером в руках. Відкривши рота, діти слухають викладача. Дитячий садочок? Ні! Лекція з імпресіонізму в музеї сучасного мистецтва у Бонні.

Викладачі-мистецтвознавці, які до того ж мають педагогічну освіту, щотижня проводять тут двогодинні заняття для дітей. Вони просто, але цікаво знайомлять дітей з прикладами сучасного мистецтва. Після лекції малюки у майстерні музею пробують власноруч повторити роботи, які побачили.

Такі заняття – один з багатьох прикладів застосування освітньої програми «Kunstbegeistert!» («Натхненні мистецтвом!»)  в музеї.  Тут регулярно проводять заняття для студентів та дорослих, пенсіонерів та інвалідів, влаштовують навчання для обдарованої молоді та спеціальні тренінги з арт-терапії, де допомагають людям із психологічними проблемами за допомогою мистецтва.

Вібке Віхель, працівниця освітнього відділу музею, в якому займаються розробкою та проведенням цих програм. Вона розповідає, що ідея музейної освіти для людей будь-якого віку є дуже популярною в Німеччині. А у випадку сучасного мистецтва, на думку мистецтвознавця, діалог музею із відвідувачами є просто необхідним: «Тут справа не лише в тому, аби розповісти про біографію чи техніку митця. Ми вчимо людей формувати власний погляд на мистецтво, яке інколи складно зрозуміти одразу. І тут для кожного віку має бути свій підхід». Учасниками таких занять можуть стати малюки від чотирьох років. Вони змалечку привчаються розуміти мистецтво та сприймати фразу «піти до музею» як щось дуже цікаве та захоплююче.

 

Автор: Альона Павленко

Редактор: Наталя Неділько