Москва українських біженців більше не приймає

У Росії нині перебуває 814 тисяч українських біженців. Принаймін так стверджує офіційна російська статистика. Міграційним службам РФ не легко дається впоратись із цим потоком. "На Москву квот немає", - про це громадяни України дізнаються в пункті прийому біженців на вулиці Краснопролетарській в центрі Москви. Співробітники Федеральної міграційної служби співчутливо посміхаються та пояснюють відвідувачам, що 22 липня уряд РФ ухвалив постанову, відповідно до якої всі, хто хоче подати клопотання про отримання притулку, з 1 серпня повинні робити це в інших регіонах Росії. Розподілення біженців у Москві, Московській області, Санкт-Петербурзі, Ростовській області, Чеченській Республіці, Республіці Крим та у Севастополі встановлене в розмірі 0 відсотків, йдеться у постанові №691.

Для більшості біженців це велика несподіванка - багато хто вже приходив на Краснопролетарську, заповнював анкети, декого навіть записували на прийом, утім дата цього прийому могла бути призначена за кілька місяців. А тепер з'ясовується, що чекати марно - Москва біженців не приймає, потрібно їхати в інші регіони. Тим, хто записався на прийом до 1 серпня, ФМС пропонує відшкодувати витрати на транспорт. Інші повинні діставатися самостійно.

"Нам сказали: їдьте в Самару чи в Перм, там квоти є, - обурюється Галина Василівна з Іловайська. - А у мене брат в Москві, куди я звідси поїду? Це знущання якесь! Ми думали, що Росія наш союзник, а виходить, ми ні там, ні тут не потрібні". Повертатись додому Галина Василівна поки не планує. За фахом вона вчителька математики, але школи в Іловайську зруйновані через бомбардування - з трьох шкіл залишилась одна. Тому вона поки живе в брата та займається репетиторством з московськими дітьми.

На пташиних правах

Для тих, хто бажав би залишитись в Москві, є дві можливості. Перша - це пришвидшене отримання російського паспорта. Закон про отримання громадянства РФ у спрощеному порядку був прийнятий в квітні 2014 року та передбачає, що паспорт можуть отримати "співгромадяни, які вільно володіють російською мовою та живуть чи проживали на території СРСР або Російської імперії в межах сучасної РФ". Для цього іноземні громадяни повинні пройти співбесіду в спеціальній комісії з визнання іноземця носієм російської мови. Проблема в тому, що цієї комісії поки що немає, а коли вона буде сформована, невідомо. "Чекаємо", - зітхнувши повідомила DW співробітниця ФМС.

Другий спосіб залишитись в столиці - повністю взяти відповідальність на себе й жити в Москві в статусі трудового мігранта: зареєструватись у знайомих, отримати (або, як правило, купити) дозвіл на роботу та діяти на свій страх і ризик. У цьому випадку у біженців буде дещо більше прав, ніж у звичайних гастарбайтерів, яким дозволено перебувати на території РФ не більше трьох місяців. Для українських біженців цей строк подовжено до 180 днів.

"Золота гавань"

Більшість біженців живуть у Москві у друзів чи родичів - державних центрів тимчасового поселення в столиці немає. Але є приватні ініціативи, які дозволяють десь зупинитись хоч би тимчасово: наприклад, ТОВ "Золота гавань" надала громадянам України частину гуртожитку. Зараз там мешкає близько 40 осіб із Донецької та Луганської областей. Перші два місяці проживання для біженців були безкоштовними, але з 1 вересня власники будівлі оголосили, що готові розміщувати їх лише на загальних засадах - за ціною 200 рублів з людини за добу. Майя Сидоренко із Слов'янська після цього вирішила виїхати: "У ФМС у мене був призначений прийом на квітень 2015 року. Коли я дізналась, що в Москві квот немає, та ще й за гуртожиток потрібно платити, я вирішила виїхати в Сургут, у мене там син живе".

Сестри Катерина Усенко та Тетяна Мурашова із Артемівського району Донецької області живуть в "Золотій гавані" в борг - вони мають трьох дітей на двох, до того ж одна дитина - немовля. У Тетяни чоловіка взагалі немає, а чоловік Катерини залишився в Україні із 85-річною бабусею. З документами в сестер все гаразд - їм пощастило отримати тимчасовий притулок в Московській області: "Були влітку на Краснопролетарській, там чотири дні стояли в черзі, не витримали, пішли. А потім прийшли люди від якогось депутата, сказали, зніміться для телебачення, ми вам допоможемо з документами. І зробили нам тимчасовий притулок за тиждень".

Свідоцтво про надання тимчасового притулку дає право перебувати на території Росії впродовж року. На цей час біженець повинен віддати міграційним службам свій український паспорт. Упродовж року він зможе отримувати безкоштовну медичну допомогу та працювати без спеціального дозволу, мати ті ж трудові права, що й громадянин РФ. А от соціальних виплат - пенсій, допомоги для догляду за дитиною - біженці не мають. Тетяна хотіла би піти працювати, але поки їй не вдається влаштувати старшу дитину в школу: "Вимагають принести його особову справу, а вона в Україні". Зараз сестри живуть за рахунок пожертвувань благодійних організацій.

Додому їхати зарано

Незважаючи на оголошене перемир'я та катастрофічне становище в Москві, більшість біженців вертатись на батьківщину найближчим часом не планують. "У нас в Слов'янську зараз нацгвардія. Я боюсь, що якщо сепаратисти захочуть повернути собі цю територію, у нас знову почнуться бої", - каже Майя Сидоренко. Взагалі до перемир'я майже всі ставляться скептично. Але навіть якщо перемир'я буде тривалим, умови життя на сході України далекі від норми: "Нам пенсію не платили вже три місяці. У мене чоловік інвалід, зараз в лікарні в Москві лежить. А хто його там лікуватиме?"

Із десятка співрозмовників DW на запитання щодо повернення ніхто не відповів ствердно. І лише один висловив сумнів: "Я 15 років пропрацював на шахті, мені через 6 років можна на пенсію, - каже Володимир Буймистренко із Донецька. - Не хочеться, звісно, переривати трудовий стаж". Зараз шахта перебуває в режимі водовідливу, а Володимир узяв відпустку - спочатку за власний рахунок, потім оплачувану. Через місяць йому доведеться вирішувати, що робити далі. З одного боку, шкода звільнятись з роботи, з іншого - дитина пішла в Москві в школу, в третій клас. "Таких зусиль коштувало його до школи записати, а тепер знов висмикувати - шкода".

Перед від’їздом Володимир відремонтував квартиру: "Що з нею тепер - навіть не знаю. Я ідеально все зробив, на сто відсотків був упевнений, що до Донецька війна не дійде". Якщо війна справді закінчиться, нормальне життя відновиться не скоро, впевнений Володимир: "Роботи буде більше, а от платитимуть за неї менше".