Інтерв'ю

Робота художника Олександра Захарова, який народився у Києві, а останні сімнадцять років мешкає у німецькому місті Мюнстер, тепер прикрашає осінній Київ. Адже картина "Переправа" лягла в основу офіційного плакату міжнародного кінофестивалю "Молодість". Захаров є також автором логотипу фесту - "хлопчика на конику". Його роботи можна зустріти в колекціях у ФРН, Швейцарії, Франції, Чехії, США. Цими днями художник перебуває в Києві як гість "Молодості". Кореспондентці DW вдалось поспілкуватись з митцем.

DW: Як вийшло, що "Переправа" прикрашає саме "Молодість-43"?

Олександр Захаров: Цій картині близько чотирьох років. Вона виставялась у Цюриху, у Швейцарії. Там її і придбали. В мене залишилось тільки фото картини. Навіть не знаю, хто власник, просто не пригадаю. У Цюриху я працював років шістнадцять з двома гарними галереями, які, на жаль вже не існують. І за ці роки інтенсивної праці у Швейцарії було продано сотні моїх робіт. Вершник на коні завжди був важливим символом не лиш для мене, але й задовго до появи і мене, і кінофестивалів, і кіно як такого. Людина і кінь - символ вміщує в себе багато значень. Це і атака, і втеча, і рух, прагнення до горизонту, і свобода, і дружба. Сам не знаю, як вийшло цього року. Мені зателефонував Андрій Халпахчі (генеральний директор фестивалю "Молодість" - Ред.), з яким ми дружили років 25 тому. Радий, що створив і логотип одного з перших фестивалів. Приємно бачити в улюбленому Києві свою картину.

- Хто зазвичай цікавиться вашими роботами в Західній Європі? Чи йдеться також про графіку й скульптуру?

- Спершу просто відвідують виставки, й не знають авторів, а просто подобається робота. Потім утворюється коло зацікавлених довкола галереї, які приходять знов і знов, в когось навіть по декілька картин. Хоч мої роботи у Швейцарії були регулярно представлені, але окремі виставки проводять раз на два роки, не частіше, щоб не набридати. Вже потім, якщо роботи справді зачіпають за щось своє, то вже йдуть на ім'я. Помітив, що наприклад у Німеччині, графікою мало цікавляться, хоч мою графіку багато купували. Але все ж у ФРН більше цікавить живопис.

- Ви працювали у київському театрі ім. І. Франка, якими пригадуєте ті часи?

- П'ять років там працював художником-оформлювачем. То були гарні, щасливі часи. Адже у театрі всі люди театральні (сміється), більш вільні. Тому можна було й самому собі багато що дозволити. В мене була чудова майстерня на Хрещатику, 44, на другому поверсі, у дворі. Мене там ніхто не контролював, працював, як хотів. І робив різне для театру, плакати й стрічки величезні, для гастролей, тощо. Надто перед гастролями треба було до ранку сидіти, аби робити ті величезні полотна. Теж романтика в якомусь сенсі.

- Була майстерня, можливість творити, чому ж поїхали до Німеччини?

- Через кохання. Через любов до жінки. До ФРН ніколи не збирався, і взагалі нікуди не збирався. Але у 1993 році була моя виставка у місті Білефельд. І там познайомився, закохався. Німкеня, вона приїжджала до України багато разів, шукала собі роботу, адже я не хотів туди їхати. Але вона лікарка-психотерапевт, і в ті роки такої роботи для неї в Києві не було. То ж що було робити? Сказав - добре, їду до тебе.

- А як переїзд вплинув на вашу творчість?

- Перше, що не вважаю себе мігрантом. Від німецького громадянства відмовився, хоч міг мати. Зараз я громадянин України. А з приводу творчості, складне питання. Спершу нове місце надихає і підштовхує. Але процес звикання до нової ситуації дуже тривалий. Перший час я все дивувався, що я десь, потім припинив. І виявилось, що чогось не вистачає, що треба якось компенсувати. Наприклад, в Україні завжди починав працювати опівдні, о першій годині. А до того ходив Києвом, заходив до друзів у майстерні, дивився, що роблять. А в Німеччині такої можливості нема. У Києві завжди заряджався контактами з друзями, з Дніпром, зі схилами, з Володимиром.

Середовище в Мюнстері дуже симпатичне, красиве, зручне, затишне, але чужеродне. В мене нема контакту з нашими громадянами. Просто якоїсь колонії художників там нема. Тому вирішив, якби з такою людиної з іншої сфери не спілкувався б у Києві, то і в Мюнстері не буду. Спільна мова - недостатнє підґрунтя. Отже, слід переорієнтуватись і знаходити щось для творчості і довкола, і в собі. Оцей процес переорієнтування досить болісний, і він ще триває. Але він міг би бути і в Києві.

- Де в Німеччині можна побачити ваші роботи?

- В Мюнстері в новій галереї, що відкрилась два роки тому, - Rudifredlinkegalerie. У березні має бути моя велика виставка. Ще неподалік від кордону з Голандією є місто Грайнау, там у Galerie van Almsick теж можна побачити дуже багато моїх робіт, вже років шістнадцять співпрацюємо. У місті Заарлуіс, що на південному заході, на кордоні з Францією, там є невеличка галерея Galerie Palz.

- Що ви хотіли б подивитись на кінофестивалі "Молодість"?

- Взагалі дуже люблю документальне кіно, особливо на історичну тематику. Дуже цікаве сучасне німецьке кіно, це подібний на документальний погляд, тим більш є програма на фестивалі “Німецька хвиля”. Люблю реалістичність, щоб не було трюків, гри, забавок, не таке, як американське. Щоб не літали на драконах, не бігали і не стріляли.