Не до школярів
31 серпня 2012 р.
В Україні розпочинається новий навчальний рік, але проблем в освітній галузі не поменшало. Більше того, йдеться про цілий букет питань, які потребують вирішення. Підтвердженням цьому стало й опитування, яке нещодавно було проведене серед працівників галузі на замовлення українського міністерства освіти. На інтернет-сайті відомства можна, зокрема, прочитати, що в районах і селах скаржаться на брак якісного підвозу учнів, на застарілі комп’ютерну техніку й матеріально-технічну базу, на брак коштів на ремонти. У містах більше нарікають на часті перевірки, паперову тяганину, складну тендерну процедуру й низьку кваліфікацію вчителів. А от на рівні області чиновники вже говорять про недосконалість нормативної бази або, скажімо, про відсутність взаємодії між освітніми установами.
Різні пріоритети
«Бачимо, що пріоритети цілком різні, - прокоментувала для DW результати опитування експерт з питань освіти Центру досліджень суспільства Інна Совсун. Вона радить визначити основну проблему: якщо таку проблему не ідентифіковано, то годі й чекати на розв'язання інших. Якщо на рівні областей не бачать гострої потреби у фінансах, продовжує експерт, то й міністерство не надто квапиться «вибивати» бюджетні гроші. Як наслідок, фінансування освітньої галузі - скоротилося. Навіть у своєму щорічному звіті міністерство освіти основну увагу зосереджує не на проблемах з тендерами, зарплаті чи комп’ютерах, а на досягненнях в розробленні нормативних документів, констатує Совсун.
Чинна система управління, на жаль, не передбачає новацій, каже експерт. На її думку, йдеться лише про виконання наказів згори, які переважно не підкріплені матеріальною базою. Як приклад, розрекламовані міністром нові стандарти початкової школи, де йдеться про вивчення іноземної мови з першого класу й покращення умов навчання. «Стандарти запровадили, вказівка пішла, а забезпечити запроваджене - забули, і вкотре вчителі своїми силами втілюють міністерські новації: обладнують класи, фарбують інвентар», - каже Совсун. А ще школи шукають вчителів іноземної мови для найменших. Таких вчителів, як наголосила експерт, теж бракує.
Комп’ютери «секонд хенд»
Говорячи про тендерні закупівлі, як одну із перерахованих проблем, то експерт вважає, що цим повинні займатися безпосередньо школи, аби вчителі не отримували підручників, яких не замовляли і використання коштів було б під пильним контролем громадськості. А от про проблему з комп’ютерним забезпечення згадали освітяни усіх рівнів. Дивно, адже міністерство постійно заявляє про успіхи в комп’ютеризації шкіл. Гроші під програму виділяють, але питання якості закупленої техніки залишається відкритим. «Можу відповідально заявити, що у школи передають застарілу техніку», - каже Совсун. За її словами, про це розповідають самі директори.
Виконавчий директор Українського педагогічного клубу Сергій Вєтров вважає, що система управління освітою в Україні застаріла й не працює . «Між міністерством, науковцями, вчителями та батьками немає діалогу. Зверху йдуть вказівки, а знизу - звіти», каже Вєтров.
«Паперові» вчителі
Всі перелічені проблеми, на думку експерта, є лише засобами та інструментами, можливо, важливими, але другорядними. Бо найважливішим для шкільної освіти завжди був учитель та зміст навчання. На жаль, сьогодні вчителі «обкладені» паперами, проектами і програмами, а контакт між дитиною й вчителем відходить на другий план. Від цього найбільше втрачають учні, вони постійно перебувають у психологічно негативній зоні, вважає Вєтров і додає: «До нас звертаються вчителі, яких обурює паперова бюрократія, і які готові вийти на вулицю з плакатом «А можу я просто вчити дітей?».
Цікаво, що пересічні українці називають найбільшою проблемою українських шкіл - постійне збирання грошей від батьків. Так вважає майже половина респондентів, яких опитав Інститут Горшеніна. 25 відсотків нарікають на байдужість педагогів до дітей, 22 відсотки скаржаться на некомпетентність учителів. Майже 65 відсотків переконані, що шкільна освіта потребує реформування.