Україна без прикрас
22 лютого 2013 р.Оксана Ґізо-Кизимчук – українська ілюстратор та фотограф. Живе та працює у німецькому Майнці. З її світлинами німецькі глядачі вже мали змогу ознайомитися на фотовиставці "Україна_Батьківщина", яка відбулася у Майнці, Вормсі, Мюнхені, Кайзерслаутерні та Нюрнберзі У фокусі мисткині - національний колорит, побут та повсякденні реалії українців, портретні життєписи дорослих та дітей.
Deutsche Welle: Оксано, у Німеччині виставки Ваших фото відбувалися вже неодноразово. На Ваш погляд, Україна для німецького глядача – все ще terra incognita?
Оксана Ґізо-Кизимчук: В останні роки значно відкривається завіса незнаності України у Німеччині, у Європі, й це не може не радувати. Я навіть проводила маленькі опитування серед знайомих німців й була вражена, що для них така близька територіально Україна була майже суцільною "білою плямою" на географічній карті. Це мене певною мірою обурило, але, з іншого боку, підштовхнуло до роботи над власними виставками. У 2012 році проведення чемпіонату з футболу на теренах нашої держави поставило "гачок" у таблиці знаності, але чи насправді повною мірою ми використали цю прекрасну можливість показати себе у Європі, то я не зовсім певна. "Несмачні" домішки політичних інтриг додають ложку дьогтю у розуміння європейців про Україну.
Що, по-Вашому, в першу чергу привертає увагу німецьких відвідувачів Ваших виставок?
Вражає німців темперамент українців через оптику яскравих і прозорих барв, любові до кольору, емоцій і до самого життя. Їх вражають українські традиції, які містять у собі щось казкове: рушійну силу об'єднувати людей та разом переживати важливі події. У багатьох виникає бажання поїхати у наші краї. Я завжди намагаюся мотивувати до цього кроку: допомагаю будь-якою інформацією. На моїх світлинах відображене життя без постановок, без позувань - тут виходжені мною пішки далекі кілометри і фіксація моменту в одному фото. Це етнографічні моменти, побутові сцени, портрети молодих і старих, деталі і документи побуту. Фотографія живе саме від емоцій, від проявів звичайної й іноді банальної буденності. Такі вирази простого, але інтенсивного буття важко знайти тут, у обличчях європейців. Очевидно, саме це і приваблює німецьку аудиторію.
Ведучи мову про високе, також не можна оминути теми "хліба насущного". Оксано, як виживає фотограф з фото про Україну в Німеччині?
Заробляю "на хліб" працею фотографа, роблю репортажні зйомки, займаюся дизайном, типографією. Звичайно, що виставки оплачуються, організатори і партнери виставок роблять інвестиції у мої проекти, адже зацікавлення моїми роботами є насправді велике. Скажімо, уже на цей рік заплановано десяток музеїв, університетів, культурних центрів, і всі вони чекають на мою українську тематику. Досить часто купують мої роботи для своїх осель і модернових офісів не лише українці, а й німці. Це по-особливому радує, адже фотографія отримує нове дихання, продовжуючи жити у нових осередках життя.
Левова частка Ваших знімків – портрети. Як можна собі уявити процес створення Ваших світлин?
Так, я люблю людей. Переконана, що вони цю глибоку симпатію і близькість відчувають. Адже лише через довіру можна вловити автентику і природність кожної окремої особистості, що зображена на моїх фото. Велику роль відіграє інтуїція: у перші секунди (навіть не хвилини) відчуваю, чи мені ця особа і середовище цікаві. Тут все повинно мати своє значення: персонаж, задній і передній плани, адже іноді саме оточення і речі більш промовисті, ніж самі господарі. А тоді вже я спілкуюся зі своїми персонажами, шукаю відповідний ракурс і спостерігаю, поки елементи на фотографії стануть на композиційно виважені місця, які створять рівновагу і нададуть виваженості роботі. Я не хочу цим сказати, що свідомо сиджу і вичікую моменту, аналізуючи математичні координати осей і прискіпливо аналізуючи поєднання кольорів – цей процес здійснюється на якомусь на хімічно-інтуїтивному рівні.
Люди мистецтва не особливо полюбляють розповідати про творчі задуми, як то кажуть, "аби не зурочити". Оксано, чи не поділилися б Ви, будь ласка, своїми найближчими мистецькими планами з читачами DW ?
Стовідсотково ніколи не планую, потребую спонтанності життя, люблю дивувати інших і саму себе. Не буду відкривати геть усі карти, бо заплановане може не здійснитися. Але про одну зі своїх найближчих виставок можу сказати, що проходитиме вона з 16 березня по 14 квітня у німецькому місті Цвайбрюкен. Буду і надалі презентувати Україну за її межами. І без жодних домішок патетичності вважаю, що наша культура, мова, історія варті того, щоб пропагувати їх тут, у Німеччині. Адже не цінуючи свого коріння і відвертаючись від самого себе, не можна знайти своє місце і пізнати власної місії у цьому житті.