Удар США у Сирії: запитання та відповіді
1 вересня 2013 р.
Чому використання хімічної зброї – тяжий злочин?
Сирійський конфлікт і до застосування хімічної зброї протікав надзвичайно кровопролитно. За оцінками ООН, померли щонайменше 100 тисяч людей, але справжня цифра може бути й більшою. І все ж використання хімічної зброї означає новий рівень ескалації. Адже ця зброя для світової спільноти – табу, так само, як біологічна або атомна зброя. Ці види озброєння, роз'яснює політолог Маркус Кайм з Фонду науки й політики (SWP) у Берліні, мають політичну складову. "Ними можна погрожувати та відлякувати. Водночас ніхто не рахується з тим, що їх справді застосують", - підкреслює експерт. Проте у минулому вони все одно йшли в хід. Відомо, наприклад, про авіаційний напад іракської армії на селище Халабжа на північному сході країни. Сталось це у березні 1988 року. Внаслідок удару тоді щонайменше 3200 людей втратили життя, а ще понад 7000 хоча й вижили, але зазнали важких поранень. Особливий статус хімічної зброї - не в якихось юридичних нормах, а в тому, що "вона вважається особливо жорстокою та боягузницькою", говорить Кайм.
Які причини для нападу в американського уряду?
Уряд Обами розглядає застосування хімічної зброї поблизу Дамаска як злочин проти людяності. Близько року тому Обама попередив, що використання цієї зброї стане перетином "червоної лінії" і він з цим не змириться. Тому, як пояснює політолог Геннінґ Ріке з Німецького товариства зовнішньої політики (DGAP), в Обами немає зворотного шляху: "Американці цією фразою про "червону лінію" самі загнали себе у цугцванг. Якщо Обама нині відмовиться реагувати, тоді існуватиме ризик, що у майбутньому американців не сприйматимуть всерйоз", - каже Ріке. Водночас Америка вважає своїм обов'язком відповідати ролі "всесвітнього поліцейського". А це означає – не спостерігати бездіяльно, як у Сирії кояться страшні злочини.
Який короткостроковий ефект може мати військовий удар?
Усе залежить від того, який саме удар і якого масштабу. Досі американці розмірковували про ракетний обстріл, що триватиме від двох до трьох днів. Вашингтонський Інститут досліджень війни (Institute for the Study of War) вирахував: якщо випустити 72 крилаті ракети, що цілком реально зробити протягом однієї ночі, то можна на кілька днів вивести з ладу центральні установи сирійських військово-повітряних сил, наприклад, злітно-посадкові смуги та казарми. Тобто, по 12 крилатих ракет на кожен із семи найважливіших військових аеродромів Сирії. Варіант зі спрямованими повітряними ударами політолог Йозеф Яннінґ з DGAP вважає цілком реалістичним. "Така акція могла б якісно вплинути на співвідношення сил. Тому що режим би тоді не міг координовано задіювати свою авіаційну міць", - пояснив німецький фахівець.
Наскільки сильним є Ассад? Яку підтримку він має в Сирії?
Починаючи з весни цього року армія Ассада відвоювала у повстанців міста та регіони, що вважались ними вже втраченими. Найбільш яскравим було захоплення стратегічно важливого містечка Аль-Кусейр у центрі країни на початку червня 2013-го. Ключову роль у битві відіграли партизанські загони Хезболли, союзника Ассада. Підтримує сирійського диктатора й Іран – військами, інструкторами та зброєю. Росія також постачає озброєння Дамаску, однак, за її даними, лише ті, про які були укладені контракти ще до початку протестів. Проте експерти кажуть, що Росія також допомагає режиму Ассада грошима та пальним. Завдяки союзникам війська Ассада зберігають свою силу. Оскільки ж вони, крім усього, ще мають сильні військово-повітряні сили, їм весь час вдається відтісняти повстанців.
Що кажуть головні арабські союзники США – Саудівська Аравія та Катар?
Обидві держави від самого початку підтримували сирійську опозицію, насамперед поставками озброєнь та грошима. Однак, зважаючи на очікуваний військовий удар, вони стали стриманішими та віддали ініціативу США. Це потрібно для того, щоб не бути ізольованими від решти арабських держав. Переважна більшість з них так само проти режиму Башара Ассада. Але передумовою для військового втручання вони називають відповідне рішення Ради Безпеки ООН. "Обидві країни, - каже політолог Йозеф Яннінґ з SWP, - прагнуть уникнути надання США карт-бланшу. Вони намагаються утримувати баланс між арабською претензією щодо самостійного врегулювання відносин та інтересами стабільності".