У ЄС відзначають десять років "великого розширення"

За питання розширення в ЄС нині відповідає чех Штефан Фюле. Його країна була однією з десятьох, що поповнили ЄС 2004-го року. Вступ Чехії - колишньої країни-сателіта СРСР - до Європейського Союзу Фюле сьогодні згадує не без емоцій. Загалом цю хвилю розширення він вважає великим успіхом з економічного та політичного погляду.

Один з його попередників на посаді, колишній єврокомісар із розширення Ґюнтер Фергойґен, відповідав тоді за процес розширення. Нині він згадує про те, що процес давався вельми нелегко. Насамперед це були побоювання Парижа через зміни в балансі сил усередині спільноти на користь Німеччини. "Але я відчував, що це не просто молоді демократії Східної Європи стукають до нас у двері, а те, що це - наш історичний обов'язок", - сказав він у розмові з DW. Розширення ЄС сприяло і подоланню історичного поділу континенту на Захід і Схід унаслідок Другої світової. Фергойґен визнає і наявність помилок: сьогодні він би більшого значення надавав конституційному захистові меншин, насамперед ромської меншини.

Румунія та Болгарія доєдналися до спільноти на три роки пізніше більшості своїх сусідів у регіоні. Причиною тому були значні проблеми із впровадженням конституційних реформ та боротьбою з корупцією. Натомість Польща, яка доєдналася 2004-го року, опинилася в найбільшому серед усіх виграші від вступу, каже Янніс Емманулідіс з брюссельського аналітичного центру European Policy Centre. Польща стала провідною силою регіону, постійно збільшуючи свою вагу й у цілому Євросоюзі", - зазначає він.

Фобії Росії

Ґюнтер Фергойґен згадує, що і тоді Росія висловлювала незадоволення і "бурчала" з приводу розширення ЄС на Схід. Особливо Москві не до душі був вступ країн Балтії. Одначе в Кремлі зрештою визнали важливість стабільності регіону, оскільки інакше не могло би бути створено жодної нейтральної буферної зони між ЄС та Росією. До того ж Москву намагалися всіляко залучати до співпраці. "Розширення 2004-го і 2007-го не додало жодних проблем до європейсько-російських відносин. Проблеми почалися набагато пізніше, коли постало питання відносин зі східними сусідами і, передусім, з Україною", - каже Фергойґен.

У черзі до ЄС

Загалом подальше розширення вже прописано поетапно. Усі країни Західних Балкан отримали принципові гарантії членства. Хоча дату вступу мають далеко не всі. Комісар Фюле обнадіяв албанців тим, що вже цього літа вони можуть отримати статус країни-кандидата на вступ. Із Сербією переговори про вступ уже ведуться, а Туреччина, яка найдовше з усіх демонструє свої європейські амбіції, отримала цей статус 2005-го року. Натомість Ісландія відкликала свою заявку на вступ.

Набагато тісніших взаємин прагнуть Україна, Грузія та Молдова. Але чи стануть одного дня ці країни "Східного партнерства" повноцінними членами - питання досі відкрите. Яніс Еммануілідіс вважає, що народ України має дуже чітко визначитися з тим, бажає він вступу до ЄС чи ні. "Якоюсь мірою країна розколота зсередини. Хтось покладає дуже високі сподівання на Європу, а хтось - не дуже. Крім проблем у самій Україні, є й питання того, як нам поводитися із найбільшим сусідом ЄС - Росією", - розмірковує він.

ЄС має залишатися привабливим

У наступні роки Євросоюз поповниться новими членами, а загальна кількість країн зросте з нинішніх 28 до 35. Звичайно, процес ухвалення рішень буде ще складнішим, ніж нині. На думку комісара Фюле, з цим можна дати собі раду. ЄС і досі є орієнтиром для перехідних країн та молодих демократій. ЄС залишається привабливим. Проблема могла би виникнути тоді, коли країни більше не прагнули би вступу.

Водночас Ґюнтер Фергойґен висловлює побоювання з того приводу, що ЄС у його сьогоднішній формі вже не зможе далі розширюватися. Десять років тому, каже він, Європа сприймалась як мирний проект, що обіцяє процвітання. Сьогодні дехто вже так не вважає. "Уперше за всі мої роки політичного мислення, я маю побоювання за майбутнє цього проекту. Відцентрові сили нині дуже й дуже сильні", - аналізує він і додає, що зберегти спільне бачення шляху буде дуже непросто, адже вже тепер помітно, що різні країни ЄС по-різному розвиваються економічно і політично.