Extremist attacks

За останні три десятиліття у Польщі сталося 50 вбивств на расовому, етнічному, статевому та релігійному ґрунті. Особливою жорстокістю вирізнялося вбивство 25-річного студента Пьотра Возняка, якого 1999 року троє варшавських скінхедів забили до смерті на одному з пляжів. Причиною нападу на нього стало його фарбоване на біле волосся. Нападникам не сподобався вигляд та одяг парубка-неформала. Ці та інші випадки брутальних вбивств, що сталися у період між 1987-м та 2009-м роками, докладно описані у "Коричневій книзі".

Її випустила громадська організація "Більше ніколи", котра бореться з проявами ксенофобії в країні. "Ми й надалі збираємо дані про подібні злочини. Хтось має це робити", - розповідає голова організації Марчін Корняк.

Польський феномен

За його словами, державні органи потурають проявам насильства на ґрунті ксенофобії. "Зростання насильства на міжрасовому ґрунті - справжній феномен у Польщі", - погоджується соціолог Рафаль Паньковський.

Жертвами нападів правих радикалів часто стають навіть етнічні поляки: безпритульні або феміністки, каже Паньковський. Деякі експерти скаржаться на те, що у Польщі досі відсутнє чітке визначення правого радикалізму. Часто важко розрізнити навіть на політичній арені, чи дотримується партія правої або ж ультраправої ідеології. Так, члени опозиційної партії «Закон і справедливість» Ярослава Качинського брали участь у «Марші незалежності», який влаштовують у листопаді ультраправі.

Контакти з іноземними радикалами

Ідеї «моноетнічності» суспільства поширює, зокрема, Національний радикальний табір, Усепольська молодь, Національне відродження Польщі та інші рухи, які зародилися в країні у 1920-х і 1930-х роках.

Більшість їхніх активістів - люди молодого віку, але, усупереч частим уявленням, зовсім не з тяжким соціальним минулим. Навпаки, чимало з них походять з благополучних заможних родин. "Серед них є й студенти і безробітні. Трапляються й агресивні футбольні фанати та бритоголові", - каже Панковський.

Точних даних про кількість членів цих організацій відсутня, але в інтернеті можна знайти чимало їхніх симпатиків. За оцінками Рафаля Паньковського ці групи не підтримують тісних контактів з німецькими правими радикалами, натомість встановили близькі зв’язки зі своїми однодумцями з Італії та Великобританії.

Останніми роками польські праві радикали опублікували в інтернеті "смертельний список" з іменами та адресами тих, кого вони вважають "ворогами білої раси". У ньому фігурували ліві діячі, феміністки та антифашисти. Незважаючи на досить очевидний факт розпалення ворожнечі й заклику до насильства, за ґрати потрапило лише кілька осіб. "Цей інцидент продемонстрував слабкість польської системи правосуддя. Такі угруповання важко контролювати", - зазначає Паньковський.

Динамічний розвиток

За його словами, діяльність подібних організацій чітко заборонена в конституції, але на практиці обмежити їхню активність важко й лише одного разу силу закону було вжито. Це сталося 2009-го року, коли було зачинено центр Національного радикального табору, який поширював фашистські брошури.

Незважаючи на те, що праворадикальні організації не мають широкої суспільної підтримки, усе ж, за оцінками Паньковського, останніми роками їхній розвиток відбувався дуже динамічно й применшувати їхню небезпеку не варто, додає дослідник. Частими прикладами стає й насильство під час футбольних матчів та рок-концертів.

Тим не менше, не всі в Польщі вважають крайньо правих загрозою демократичному устроєві країни. Історик Ян Жарин з Інституту національної пам'яті каже, що в Польщі немає жодної політичної сили, яка б визнавала тероризм засобом ведення боротьби. У додаток, каже він, жоден з крайньоправих рухів досі не здобув жодного мандату на парламентських виборах.

Автор: Анна Мачол, Дмитро Каневський
Редактор: Володимир Медяний