Нацистські злочини

Донедавна пересічним наглядачам нацистських концентраційних таборів у часи Другої світової війни покарання не загрожувало. Все змінилося, коли до п'яти років в’язниці засудили уродженця України Івана Дем'янюка. Колишній наглядач концентраційного табору Собібор став першим, кого німецьке правосуддя визнало винним у причетності до вбивства десятків тисяч людей не на підставі показів свідків про факт вбивства конкретних людей, а лише на підставі того факту, що Дем'янюк був наглядачем у таборі смерті. Щоправда, вирок так і не набув чинності - адвокати засудженого подали апеляцію. Суд вищої інстанції не встиг винести свого вердикту - в березні 2012 року Дем'янюк помер у будинку для літніх людей у Баварії.

Тепер слідом за Дем'янюком підуть тридцять інших осіб. Їх підозрюють у тому, що вони були наглядачами у концтаборі Освенцім. Звинувачення проти них базуються на архівних документах, зібраних Центром розслідування нацистських злочинів у німецькому Людвігсбургу.

"Мало кого засудять"

"Спершу шанси розслідувати ці справи видавалися доволі низькими", - сказав у розмові з DW керівник центру Курт Шримм. "Нам вдалося встановити особи 49 колишніх наглядачів. Це можна назвати успіхом", - сказав керівник відомства у Людвігсбургу. Утім, доки справи готувалися до передачі до суду протягом минулих місяців дев’ятеро обвинувачуваних померли. Щодо десяти підозрюваних не вдалося зібрати достатньо матеріалів, аби передати справи до суду. Отже, невдовзі перед судом постануть 30 підозрюваних у нацистських злочинах.

Чи буде розпочато судові процеси проти підозрюваних, залежить насамперед від стану їхнього здоров’я, пояснює Шримм. "Роки народження цих людей дають підстави для песимізму", - зазначає керівник людвігсбурзького центру. Наймолодшому з обвинувачуваних 87 років, найстаршому – 97. "Багато з них так і не постануть перед судом, ще менше з них буде засуджено", - прогнозує Курт Шримм.

Прецедент Дем'янюка

Обвинувачення проти імовірних наглядачів Освенціма сформульовані так само, як і проти Івана Дем'янюка. Мюнхенський суд у травні 2011 року засудив уродженця України за пособництво у вбивстві 28 тисяч в’язнів табору Собібор. "Не було потреби знаходити свідків, які бачили, скажімо, що хтось в когось стріляв", - пояснює Ульрих Сандер. Син колишнього активіста підпільного антинацистського спротиву сьогодні бере участь у діяльності "Об'єднання переслідуваних нацистського режиму".

"У Мюнхені поклалися на документи", - нагадує Сандер. "Якщо вдалося довести, що хтось був частиною вбивчої системи, то це зробило можливим засудження", - продовжує активіст. Керівник Центру розслідування нацистських злочинів Шримм також вважає, що судовий прецедент після вироку у справі Дем'янюка призведе до низки інших обвинувальних вироків.

Чи не запізно?

Утім, багато оглядачів запитують: чи не запізно розпочато кампанію з переслідування колишніх наглядачів концтаборів? Чи достатньо було зроблено тоді, коли більшість нацистів та їхніх посібників були живі? "У 50-ті роки минулого століття майже нічого не робилося", - каже Ульрих Сандер. Лише з огляду на зростаючу критику бездіяльності прокурорів у ЗМІ Бундестаг 1958 року ухвалив рішення про створення Центру розслідування нацистських злочинів. Але робота центру була непростою: вкрай важко було знайти свідків масових вбивств. Жертви були мертві, а злочинці мовчали, покладаючись на "кругову поруку".

Засудження злочинців ускладнювалося і старим законодавством. Донедавна вбивство мало термін давності у 20 років. Отже, тих, хто вчинив вбивство 1945 року, 1966 року притягнути до відповідальності вже було неможливо. Сьогодні все інакше: вбивство не має терміну давності.

Справи нідерландських колаборантів

Чимало підозрюваних свого часу врятувало те, що Німеччина не видавала своїх громадян правоохоронним органам інших країн. Так було і у резонансній справі Клааса Карла Фабера. У Нідерландах його 1948 року засудили до довічного ув’язнення за те, що він брав участь у розстрілах полонених табору Вестерборк. Утім, 1952 року Фабер втік до Німеччини. А німецькі правоохоронні органи його не видали. Адже, як пояснюють німецькі ЗМІ, на підставі указу Адольфа Гітлера від 1943 року всі іноземці, які служили у Вермахті, формуваннях СС та поліції, ставали громадянами Німеччини. Таким чином, колишній есесівець Фабер спокійно пропрацював решту життя на заводі Audi в Інґольштадті і помер торік у віці 90 років, так і не поставши перед судом.

Втім, поступово у німецькій системі правосуддя відбулося переосмислення питання відповідальності за здійснені у Нідерландах злочини. Зокрема, у понеділок, 2 вересня 2013 року, у місті Гаґен розпочався судовий процес над Зіртом Бройнсом. 92-річного колишнього есесівця підозрюють у вбивстві нідерландського бійця спротиву 70 років тому. 1949 року трибунал у Нідерландах засудив його до довічного ув'язнення. Але в Німеччині десятиліттями ігнорували цей вирок. Першим нідерландським есесівцем, якого за подібних обставин засудили у Німеччині, 2010 року після багаторічної юридичної тяганини став Гейнрих Бере. З грудня 2011 року 92-річний Бере відбуває довічне ув’язнення за вбивство трьох мирних жителів у Нідерландах.