„Тітостальгія“ поширюється в країнах колишньої Югославії

Кафе «Тіто» у місті Сараєво. Світильники над стійкою у барі зроблено зі старих шоломів солдатів Вермахту. На стінах висять картини і вирізки з іноземних газет часів середини минулого століття. Студенти і підлітки сміються і теревенять за чашкою кави або келихом пива. Йосип Броз Тіто мовчки спостерігає за тим, що діється навколо. Бюст колишнього керманича колишньої Югославії стоїть на почесному місці в кав'ярні, котра носить його ім'я. Годинникові стрілки незмінно показують п'ять по третій – час його смерті четвертого травня 1980 року.

«Він був президентом колишньої Югославії. Старші розповідають, що він був хорошою людиною. І фото, які тут висять, наприклад, разом з Черчіллем, це засвідчують. Кажуть також, що колишня Югославія була однією з наймогутніших держав світу», - каже юний відвідувач цього закладу Ернес.

«Поліція була дуже суворою, правоохоронцям не можна було заперечувати. Нині ж їх не поважають. Тепер повно злочинності. А також утворилася разюча прірва між багатими і бідними», - додає інший юнак Ариф.

«Я чув багато позитивного про нього. І дуже мало негативного. Так, є ностальгія, не лише у моїх батьків. Життя тоді було кращим, оскільки ніхто не зважав на імена і походження інших», - зауважує Нациф.

Вік Ернеса, Арифа й Нацифа коливається між 17-ма і 24-ма роками. Всі троє народилися у Сараєво після завершення ери Тіто, вони знають про засновника Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії з розповідей батьків та дідів.

Все пізнається у порівнянні

Поліетнічна держава розпалася усього за десятиліття після смерті 88-річного керманича. Упродовж кількох десятиліть Тіто був абсолютним господарем балканської держави з 23 мільйонами населення. На час його смерті за комуністичним фасадом вже поширювалися націоналістичні настрої. Потім були криваві війни 90-х. З колишньої Югославії постало сім більшою або меншою мірою незалежних держав.

Центральна вулиця імені маршала Тіто у боснійській столиці веде до офісу «Союзу об'єднань Йосипа Броза Тіто у Боснії та Герцоговині». Об'єднання налічує 200 тисяч членів. Це одна з небагатьох організацій цієї мультинаціональної та мультиконфесійної країни, куди входять представники різних національностей і віросповідання. Їх поєднує боротьба з несправедливістю і спротив сучасному неофашизму, а також пам'ять про Тіто, пояснює голова організації Фарук Сіярич: «Десята частина нашого населення, хоч і живе нині краще, ніж колись, але 90 відсотків живуть тепер набагато гірше, ніж раніше. Через тридцять років після смерті Тіто поволі стає легендою. Звісно, він теж робив помилки. Але у згадках з часом залишилося тільки найкраще про нього».

Жорсткі розправи з політичними опонентами у 60-70-х роках, недоліки планової економіки, це все, як видається, вже стерлося з народної пам'яті. Після жахливих братовбивчих війн 90-х років, а також масового зубожіння населення за останні десятиліття, багато хто у теперішніх Боснії та Герцоговині, Хорватії, Македонії, Сербії та Чорногорії згадує про «старі добрі часи».

Легенда про доброго Тіто

У Боснії, що найбільше постраждала від кривавих міжусобиць, легенда про «хорошого Тіто» розквітла найсильніше. Але навіть у Словенії, котра тепер є членом ЄС, плекають культ Тіто. У Хорватії, яка у майбутньому має приєднатися до Євросоюзу, нещодавно показаний телесеріал про Тіто здобув шалений успіх.

У Бухті Котор у Чорногорії щороку святкують, як і раніше, день народження свого ідола. У Македонії колись маленький «Союз лівих сил Тіто» перетворився на серйозну опозиційну партію. А у Белграді минулого року онука колишнього президента Йосипа Йошку Тіто обрали головою новоствореної Комуністичної партії Сербії. Навіть у Косово, єдиній частині колишньої Югославії, де більшість населення неслов'янського походження, і нині портрет Тіто висить ледь не в кожному будинку, стверджує 63-річний Йошка Броз. Онук Тіто переконаний, що хвиля ностальгії за Югославією тільки починається:

«Кожен шостий або сьомий сумує за старою Югославією. Вони ніколи не підтримували розколу держави, але їх ніхто не питав. Я не вірю, що останні криваві війни можна дуже швидко забути. Усі хочуть змін. Але нині йдеться не про зміну кордонів, а про економічні і суспільні зміни».

Автор: Філіп Славкович / Наталя Неділько

Редактор: Роман Гончаренко