1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Торгівля людьми

Галина Стадник24 жовтня 2012 р.

Рік тому Верховна Рада прийняла Закон «Про протидію торгівлю людьми». Фахівці заявляють про проблеми із його практичним застосуванням. Основна критика: брак координації державної політики у цій сфері.

https://p.dw.com/p/16Vr4
Chinesinnen, die auf dem Philippinen als Prostituierte arbeiten, bedecken am 26.9.2003 auf einer Polizeistation in Manila ihre Gesichter. Die Frauen, die sich illegal im Land aufhalten und keine Papiere vorlegen können, wurden bei einer Razzia in einem Hotel in Manila festgenommen.
Menschenhandel ProstitutionФото: picture-alliance/dpa

Закон про протидію торгівлі людьми не в змозі діяти на повну, бо немає злагодженості у діях державних структур, каже голова Міжнародного правозахисного центру «Ла Страда-Україна» Катерина Левченко. Хоча і визначено, що національним координатором з виконання закону є Міністерство соціальної політики, але у положеннях самого міністерства досі немає жодних змін у цій темі.

Очевидно, з фінансуванням на виконання цього закону теж не все добре, каже Левченко, бо воно має здійснюватися у рамках Державної програми протидії торгівлі людьми, яка запрацює лише з 2013 року. «Повна відсутність превентивних заходів на запобігання проявам торгівлі, - констатує правозахисниця. - Навчання фахівців усіх служб практично відбувається за рахунок міжнародних організацій, хоча проблема потребує системної підготовки, що є обов’язком держави».

«Бюрократизація» статусу

Складність ще й у тому, що на регіональному рівні відповідальними визначено різні підрозділи: управління освіти, управління сім’ї, управління карного розшуку МВС та інші. Відтак, немає контролю, злагодженості і можливості моніторингу, пояснюють експерти.

Катерина Левченко
Катерина ЛевченкоФото: DW

На практиці механізм отримання статусу потерпілого виявився надто складним і забюрократизованим, каже Катерина Левченко. Фахівцям важко розібратися у необхідних заявах і документах, а непідготовленим людям - і поготів, додала вона. А ще є неузгодженість із законом «Про захист персональних даних»: «Немає жодної гарантії, що про історію потерпілого не дізнається ціле село чи район. Адже задля отримання статусу він мусить викласти все на папері. А ці документи нічим не захищені, немає грифу для «службового користування».

За даними Мінсоцполітики на отримання статусу постраждалого впродовж року подали документи лише семеро осіб.

Пропустити розділ Більше за темою

Більше за темою