Терор, збір даних і національний егоїзм

Ми живемо в глобальному світі. Це стосується також і тероризму, особливо того, що його несе так звана "Ісламська держава". Кривавий слід терактів простягнувся від Південно-Східної Азії до Африки та США. Не оминув він і Європу. Тож якщо серія вибухів у Брюсселі щось і показала, то саме те, що національні держави не можуть гідно протистояти цій глобальній загрозі. Це особливо помітно, коли йдеться про таку тему як обмін даними.

Занадто багато відомств у ЄС у різний спосіб накопичують дані, якими вони, врешті, згодом не дуже охоче діляться. Тож саме це викликало критику експерта з питань безпеки та протидії тероризму Петера Нойманна, який працює в Королівському коледжі в Лондоні. Наявний стан справ він розкритикував, виступаючи в ефірі першого каналу німецького телебачення - ARD: "На сьогодні немає такої бази даних, доступ до якої мали б усі європейські країни, де містилася б інформація про всіх тих, хто відправився воювати закордон, та підозрюваних у терористичній діяльності".

Обмін даними добровільний

Водночас спроб покращити ситуацію не бракує. Після кожного теракту - починаючи з атак на Всесвітній торговий центр у вересні 2001 року - з'являються нові ініціативи та нові пропозиції щодо змін законодавства. Відтоді в ЄС було вже близько 200 ініціатив для покращення співпраці між поліцією та службами безпеки.

І дечого справді досягли: у січні 2016 року в Гаазі розпочав роботу Європейський центр боротьби з тероризмом (ECTC). Близько 50 його фахівців збирають інформацію про терористів та аналізують її. Як часто трапляється, тут є величезна прірва між бажаним та дійсним, між планом та його втіленням. Адже сам ECTC діє лише тоді, коли країни-члени надають інформацію. А це робити вони не зобов'язані. Тож європарламентар Ельмар Брок різко розкритикував той факт, що серед 28 країн-членів ЄС регулярно передають в Європол відповідну інформацію лише п'ять.

Прогалини в заповненні баз даних

Те саме стосується й спільних для ЄС баз даних, приміром, інформаційної системи Шенгенської зони. Сюди заносять усіх небажаних осіб, чи тих, хто пропав безвісти або ж тих, кого розшукують у країнах Шенгенської зони. Крім того, ця база даних містить інформацію про вкрадені авто, паспорти та посвідчення й зброю. Близько 50 мільйонів позицій налічує ця система. Але на практиці система діє лише на початковій стадії. Як розповів голова Союзу службовців німецької кримінальної поліції (BDK) Андре Шульц у розмові з DW: "Деякі країни відмовляються - почасти через обмежені можливості - вносити дані".

За словами Шульца, те саме стосується й системи Eurodac. Теоретично ця база даних має зберігати дані з відбитками пальців кожного шукача притулку, коли той вперше подає заявку на отримання статусу біженця та реєструється. Крім цього, тут же мають зберігатися також і дані про нелегальних мігрантів. Представник поліції Шульц пояснює: "Eurodac - це система, що, власне, має показувати, де й коли мігрант в'їхав на територію Європи. Але й тут інформація неповна - якщо вона взагалі там є".

Крім наведених обох баз даних, є ще система з інформацією про видані візи. Планується створити ще низку інших систем, як-от базу даних авіапасажирів (Passenger Name Records, PNR). Водночас міністр внутрішніх справ Німеччини Томас де Мезьєр наполягає на пришвидшенні створення єдиного реєстру в'їзду та виїзду до країн Шенгенської зони.

Перешкода - федералізм

Цікаво, що навіть Зелені, які особливо наголошують на захисті особистих даних, воліють пришвидшити процес обміну даними. Євродепутат від Зелених Ян-Філіп Альбрехт, який водночас обіймає пост заступника голови комітету Європарламенту з внутрішніх справ та питань юстиції, цими днями закликав уряди ЄС взяти нарешті на себе "зобов'язання дотримуватись єдиних правил задля швидкого обміну інформацією та обробкою даних підозрюваних й обвинувачуваних осіб".

Але, правди заради, треба визнати: те, що у питанні обміну інформацією міністр внутрішніх справ Німеччини вимагає для Європи, у самій Німеччині з її федеральним устроєм діє далеко небездоганно. Так, у ФРН протидією тероризму займаються 40 різних відомств та органів як на рівні федеральних земель, так і на федеральному рівні. Навіть попри те, що з кінця 2014 року функціонує Спільний центр протидії тероризму, де представники цих відомств можуть обмінюватися думками та інформацією, на практиці панує такий собі інформаційний егоїзм з боку федеральних земель.

Андре Шульц, якому доводиться мати справу з антитерористичною боротьбою на практиці, наголошує, Асоціація німецьких працівників карних органів вже впродовж років вказує на брак обміну інформацією між федеральними землями. "Для нас нерідко перепоною може виявитися той чи інший кордон федеральної землі", - критикує Шульц.