Східні українці у Львові: майже як в іншій країні
23 серпня 2011 р.Молоді люди не роздумували довго, як тільки з’явилася нагода отримати достойну пропозицію з роботою, одразу зібралися, бо «полюбила Львів вже дуже давно, навіть, не будучи у ньому ще жодного разу», - каже Анна. Молода жінка пригадує також, що в студентські роки з Дніпропетровська часто їздила на Форум видавців у Львові і щоразу відкривала для себе місто по-новому.
Єдине місто, де хотілося жити
Рішення про переїзд було спільним, каже молода пара. І обране воно було не лише не тому, що у Львові добре розвинута сфера інформаційних технологій, у якій працює Сергій. «Це лише бонус до переїзду. Насправді, це єдине місто в Україні, де б я хотів жити, навіть, у порівнянні з Києвом», – доповнює Аню її чоловік Сергій.
Попри те, що він і надалі спілкується російською, жодного дискомфорту чи якого упередженого ставлення до себе чоловік у Львові не відчуває. «Більше того, у мене є чимало знайомих, які теж спілкуються російською у Львові. На сході є ще багато людей, які переконані, що спілкування російською може спровокувати на заході недоброзичливе ставлення. Але це далеко не так. Показово, що половина тих, які з’їздили до Львова починають різко любити українську і все українське, бо місто дуже вражає», – ділиться спостереженнями Сергій.
Перше враження
Анна ж пригадує свій перший візит до Львова: «У нас всі гроші були на банківській картці, а де банкомати, ми не орієнтувалися, тоді допомогу на вокзалі нам запропонував міліціонер, і навіть підвіз, для нас це було несподівано і трохи дивно. Тоді він спитав: «У Дніпропетровську кажуть, що у Львові багато бандитів? Ми ще тоді здивувалися, бо навпаки Львів на сході вважають доволі безпечним», – згадує дівчина.
Анна каже, що почувається у повній безпеці, гуляючи нічними вулицями Львова. «У Дніпропетровську я б цього не робила. А тут, навіть коли ми не могли знайти місця переночувати на час Форуму видавців, і нам доводилось спати на вокзалі – ми особливо не переймалися», – каже Аня.
«Міняю часи на годинник»
Напротивагу своєму молодому чоловікові і враховуючи специфіку роботи у міській раді, нині Аня спілкується переважно українською, хоча у Запоріжжі і в Дніпропетровську, з самого дитинства розмовляла винятково російською. «Ще три роки тому у Дніпропетровську була мода на українське, - пригадує дівчина, – багато хто з моїх подруг перейшли на українську і досі нею розмовляють, а я не переходила, вважала це неприроднім. У мене досі є значок з написом – «міняю часи на годинник», каже вона.
Між життям у Запоріжжі чи Дніпропетровську і у Львові різниця колосальна, порівнює молода пара. «У міста є якийсь дух, ми це відчуваємо, ми влилися в нього і дуже скучаємо, коли їдемо додому. У нас навіть суперечки часто виникають, на скільки днів їхати додому», – каже Аня.
Як в іншій країні
За рік життя у Львові парі важко навіть було згадати якісь непорозуміння чи неприємні ситуації, коли б вони відчули, що місто - нерідне. Молоді люди говорять охоче про позитивні сторони галичан – контактні та гостинні, і в колективі підтримають, а ще принципові і довірливі. Як приклад навели Сергій і Анна згадують свій нещодавній відпочинок у Карпатах, коли власник помешкання приймав їх як друзів, навіть грошей не перераховував. «Єдиним мінусом у місті є дороги, але це поки що», – додає Сергій.
Туристична спрямованість міста, напевно, відіграє неабияку роль у поведінці його мешканців, припускає молода пара. Люди вміють розважатися, поважати один одного і влаштовувати свята, навіть без алкоголю, підкреслює Аня. «Якби у Дніпропетровську заборонили на вулицях розпивати алкоголь, то свята б не було. А тут якісь фестивалі, карнавали, люди на ходулях. День незалежності теж святкують, по-справжньому святкують, з патріотизмом. Коли я це розповідаю своїй мамі, то вона каже, що я живу в іншій країні. Сказати у Дніпропетровську, що я люблю Україну – це бути смішним, а сказати це у Львові – це бути, як всі», – підсумовує співрозмовниця.
Перспективи у поєднанні з романтизмом
У великих промислових містах на сході країни, звісно, є і свої переваги у комфортності проживання, визнає Аня. Це безліч супермаркетів на догоду мешканцям, вищі зарплати, приміром зі спеціальності, яку здобула дівчина. «Але там немає справжнього затишку і романтизму. Мабуть саме це і потрібно було у моєму житті», – доповнює вона.
Автор: Галина Стадник
Редактор: Леся Юрченко