Що робити з амбіціями Пекіна в Південнокитайському морі?

Перспективи розрядки напруженості між США і Китаєм у Південнокитайському морі виглядають туманними. Державний секретар США Рекс Тіллерсон під час слухань у Сенаті напередодні свого вступу на посаду заявив: "Зведення штучних островів Китаєм у Південнокитайському морі - це нелегальне зайняття спірних територій без врахування норм міжнародного права". Відповідаючи на уточнююче запитання, він додав: "Ми маємо послати Китаю чіткий сигнал, що зведення островів має бути припинене і що ми не дамо їм доступу до цих островів", - зазначив Тіллерсон.

Те, що Тіллерсон не цурається конфронтації з Китаєм, доводить один епізод з часів його роботи на чолі правління американського нафтового концерну Exxon Mobile. Про нього йдеться у книзі "Південнокитайське море" Білла Гейтона. 2008 року В'єтнам оголосив конкурс на проведення геологорозвідувальних робіт на низці ділянок у шельфі Південнокитайського моря. Exxon Mobile і ВР отримали дозвіл на ці роботи. Але Китай почав тиснути на ці концерни: мовляв, у роботі в Китаї в цих концернів будуть проблеми, якщо вони не відмовляться від в’єтнамських проектів. BP вивісив білий прапор, а Exxon Mobile на чолі з Тіллерсоном не став прогинатися і не відмовився від в’єтнамських контрактів.

Гостра реакція Пекіна

Коментуючи заяви Тіллерсона, китайське видання "Global Times" попередило, що блокада островів може призвести до військового конфлікту. Міністерство закордонних справ Китаю було більш стриманим у заявах і закликало США  "зважувати власні слова і дії".

Тим часом "яструбів" в оточенні Трампа не бракує. Нервозність у Пекіні може викликати, зокрема, факт призначення в Національну раду безпеки і оборони головного радника Трампа Стівена Беннона. Рік тому Беннон прогнозував, що за п'ять-десять років США вестимуть війну проти Китаю, зауважує видання Guardian.

При цьому США навіть не є напряму стороною у цій територіальній суперечці, яка триває десятиліттями між Китаєм та іншими країнами басейну Південнокитайського моря. Вашингтон заявляє, що територіальні претензії Китаю ставлять під загрозу свободу судноплавства. Схоже, що з глобальної точки зору в цьому конфлікті адміністрації Трампа йдеться і про те, щоби протиставити щось зміцненню економічної і військової гегемонії Китаю в регіоні. 

Право сильного

Китай домагається свого, роблячи ставку, образно кажучи, на "тактику салямі". Так на політичному жаргоні називають досягнення бажаного результату маленькими кроками. Кожен з таких кроків не тягне на жорстку міжнародну реакцію. Але крок за кроком Китай таки наближається до своєї мети. Допомагає в цьому і те, що Пекін вміло грає на протиріччях країн-сусідів і не дає їм об’єднатися у впливовий союз, здатний щось протиставити Китаю. При цьому Китай використовує свою економічну міць, аби перетягнути на власний бік окремих сусідів або унеможливити ухвалення невигідних рішень у рамках Асоціації держав Південно-Східної Азії. Якщо всі економічні і політичні прийоми не діють, Китай просто може вдатися до залякування сусідів, користуючись значною військовою перевагою на суші і на морі. Пекін робить ставку на двосторонні домовленості і відкидає будь-які багатосторонні формати. Не хоче нічого чути китайська сторона і про норми міжнародного морського права.

США, які після терактів 11 вересня 2001 року були сконцентровані на Афганістані, а пізніше й на Іраку, змогли лише з чималим запізненням хоч якось відреагувати на амбіції Китаю. 2011 року тодішня глава Держдепартаменту Гілларі Клінтон проголосила початок "Американського тихоокеанського сторіччя", слідом за нею 2012 року президент Барак Обама заявив про те, що США повертають свою увагу до Азії. Після цього було доволі стримане посилення військової присутності в тихоокеанському регіоні. Союзницькі відносини з такими ключовими партнерами як Філіппіни отримали нові імпульси, продовжилося зближення з В'єтнамом. Важливою складовою стратегії Білого дому за Обами був розвиток Транстихоокреанського партнерства (ТТП). Угода про зону вільної торгівлі у складі 11 країн регіону, за винятком Китаю, мала стати економічною противагою Пекіну. У Південнокитайському морі адміністрація Обами сповідувала політику відстоювання норм міжнародного права.

"Американська позиція була чіткою і цілісною. Натомість китайські претензії свідомо не були чітко сформульовані", - зазначає в розмові з Deutsche Welle політолог Ґергард Вілль (Gerhard Will). США постійно нагадували про норми міжнародного права, а Пекін заявляв про "беззаперечний суверенітет" Китаю над Південнокитайським морем, не уточнюючи, що конкретно мається на увазі. Зокрема, відкритим залишається питання, на які саме острови і акваторії зазіхатиме Пекін. На даний момент Китай розмістив військові гарнізони на деяких островах і постійно розширює свою присутність. Тим часом низку островів контролюють В'єтнам, Філіппіни і Малайзія. Всі ці країни мають претензії на суперечливі острови і з посиленням військової присутності Китаю напруження зростає. Водночас Пекін ігнорує рішення Міжнародного суду в Гаазі, який присудив частину спірних островів Філіппінам. Водночас Китай не озвучує жодних власних пропозицій щодо врегулювання суперечки.

Китайська формула успіху

Досі китайська стратегія була успішнішою за американську. Такого висновку, зокрема, дійшов німецький політолог Енріко Фельс (Enrico Fels). "Зусилля США досі не призвели до того, що Китай припинив розширення своєї зони впливу крок за кроком". Навпаки, постійна розбудова штучних островів Китаєм, а також інцидент з перехопленням американського підводного дрона у грудні 2016 року у нейтральних водах, свідчать про рішучість Пекіна.

Водночас уже перші кроки Дональда Трампа і заяви його держсекретаря свідчать про те, що нова американська адміністрація не збирається продовжувати політику попередників. Трамп одним розчерком пера поховав Тихоокреанську зону вільної торгівлі, підписавши декрет про вихід США з цього проекту. Таким чином стрижень політики Обами в цьому регіоні став історією. "Кінець ТТП я вважаю грубою помилкою", - зазначає політолог Вілль. На його думку, США самі позбавляють себе важливого важеля тиску. Адже насамперед саме в економічній площині Китай досі найактивніше намагався зміцнити власну гегемонію у регіоні.

Тим часом залишається абсолютно незрозумілим, що має прийти на зміну перекресленій стратегії Обами. Експерти вашингтонського Центру стратегічних та міжнародних досліджень пропонують, щоб США ще інтенсивніше відстоювали в цьому регіоні свободу судноплавства, а також всі базові норми міжнародного права, які є єдиним ключем для мирного врегулювання територіальних суперечок. Натомість адміністрація Трампа, як видається, сама відкидає діючу систему міжнародних відносин. "Замість цього вони, схоже, роблять ставку на короткострокові двосторонні домовленості, в яких вони бачать власний зиск", - констатує Ґергард Вілль. В якомусь сенсі США таким чином наближаються в своїх підходах до Китаю, який також робить ставку на двосторонні переговори. Це дуже негативний розвиток подій, каже Вілль. "Міжнародні норми і міжнародне право саме для того і існують, щоби зробити відносини між державами більш стабільними і передбачуваними. Якщо тепер ці норми ставляться під питання різними сторонами, то в цьому криється велика небезпека", - застерігає німецький політолог.