Стоунволл у Нью-Йорку: з чого почалась революція ЛГБТІ
28 червня 2019 р.Рано вранці 28 червня 1969 року поліцейські влаштували облаву на гей-бар "Стоунволл-інн" в Нью-Йорку. Цей заклад на Крістофер-стріт слугував місцем зустрічі геїв, лесбійок, транссексуалів і драґ-квін. У ті часи гомосексуальність вважалася в США психічним розладом. Того, хто опинявся під підозрою, могли затримати, а в декількох штатах - примусово запроторити в психіатричну лікарню на все життя. Складали списки гомосексуалів. Їх відмовлялися брати на роботу, забороняли обслуговувати в барах, продавати їм алкоголь. Тому заклади, які були розташовані в гей-кварталах, функціонували підпільно і належали мафії, якій вдавалося відбутися хабарами поліцейським. Вдавалося, але не завжди. Рейди, на кшталт того, який поліція влаштувала 28 червня в "Стоунволл-інн", були рутиною. Але цього разу відвідувачі бару, які звикли до утисків, терпіти не стали. Вони відмовилися пред'явити свої посвідчення особи, влаштували бунт, який переріс в багатоденні масові заворушення.
Протести в барі "Стоунволл-інн" стали відправною точкою становлення сучасного руху на підтримку прав ЛГБТІ+ (лесбійок, геїв, бі-, транс- та інтерсексуалів та інших). Через кілька місяців після них ЛГБТІ-активісти заснували перші організації, які відкрито відстоювали права геїв і лесбіянок. А в річницю бунту в "Стоунволл-інн", спрямованого проти державного свавілля та поліцейського терору, в Нью-Йорку, Лос-Анджелесі та інших містах США відбулася акція "День визволення Крістофер-стріт". Вона стала, по суті, першим в історії прайдом - маршем на підтримку прав ЛГБТІ+. Пізніше подібні акції почали організовувати в інших містах і країнах.
Німецький "Стоунволл-інн"
Насправді "гомофільні" групи існували і до подій в "Стоунволл-інн". Але протести на Крістофер-стріт надали поштовху боротьбі за права ЛГБТІ+, зазначає Каріна Клюґбауер (Carina Klugbauer) з Музею гомосексуальності (Schwules Museum) в Берліні. "Спільноті ЛГБТІ+ більше не потрібно було боротися за визнання свого стилю життя, тепер була присутня якась гордість. І те, що камінг-аут став одним із зворушливих, а сьогодні навіть звичних моментів житття ЛГБТІ+, явище, яким треба завдячувати Стоунволл-інн", - говорить Клюґбауер, яка також є співкураторкою виставки "Любов з першого боротьби" в Музеї гомосексуальності.
Групи, які відстоюють права ЛГБТІ+, почали з'являтися як у Європі, примуром, у Великобританії, Фінляндії, Ісландії, Німеччині, так і за її межами - в Ізраїлі, Австралії, Японії. "Це були рухи, які існували паралельно (до подій на Крістофер-стріт. - Ред.). Адже, принаймні, в Німеччині в кінці 60-х - початку 70-х років про протести навколо "Стоунволл-інн" мало що було відомо", - підкреслює Каріна Клюґбауер. І якщо політичний контекст був однаковим, то в становленні руху ЛГБТІ+ в Німеччині вирішальну роль зіграв не бунт, а фільм “Не гомосексуал збочений, а ситуація, в якій він живе". Його показали на Берлінале у 1971 році.
За два роки до цього параграф 175 Кримінального кодексу Німеччини, який передбачав покарання за секс між чоловіками, пом'якшили. Фільм Рози фон Праунгайм (Rosa von Praunheim), що порушує тему життя в гей-середовищі і закликає боротися за права гомосексуалів, мав шалений успіх. Після прем'єри по всій Німеччині почали виникати групи гей активістів. В одній з них активно брав участь Ельмар Краузгар (Elmar Kraushaar). "Ми перебували в тіні студентських протестів, - розмірковує журналіст. - Спочатку переважали абстрактні дискусії про наше місце в світовій революції. Потім зрозуміли, що це суперечить нашому життю в укритті. Так ми почали вивчати долю гомосексуалів в епоху націонал-соціалізму, засновувати групи гомосексуалів, відкривати кафе, бари, видавництва, книжкові магазини". Насамперед, хотілося стати видимими, виробити впевненість в собі, яку можна було б випромінювати назовні, пояснює Ельмар Краузгар в інтерв'ю DW.
ЛГБТ в Німеччині: етапи еволюції
Це може підтвердити Крістіна Перінкйолі (Cristina Perincioli). Швейцарська кінорежисерка у 1970-х роках була активною учасницею берлінського руху за права лесбійок. Вона добре пам'ятає все віхи становлення руху ЛГБТІ+ у Німеччині. Перша акція на підтримку прав ЛГБТІ+ відбулася у 1972 році в тихому консервативному Мюнстері. За ним були Бремен, Кельн, Берлін та інші. А назва Christopher Street Day, що використовується для прайд-парадів у Німеччині і донині, увійшла в німецький ужиток у 1979 році.
У 1994 році скасували параграф 175 Кримінального кодексу, в 2017-му - узаконили одностатеві шлюби з однаковими правами і обов'язками, що їх мають гетеросексуальні пари. Але для Крістіни Перінкйолі початок емансипації був ключем до всього цього. "Те, що люди вийшли зі схованок і зважилися на камінг-аут в своїх містечках і селах, те, що вони знайшли сміливість зберегти свою ідентичність і не вдавати з себе когось іншого, це було центральною подією, яка торкнулася мільйонів", - підкреслює режисерка.
Ситуація з геями і лесбійкамив німецькому суспільстві зараз змінилася. Сьогодні спільноту ЛГБТІ+ турбують дещо інші теми - наприклад, проблеми расизму, розширення прав транс-людей, питання гендерних ролей. Але зауваження деяких політиків і представників церкви не дають приводу зупинятися на досягнутому. "Під поверхнею ще щось бродить", - міркує співробітниця берлінського Музею гомосексуальності Каріна Клюґбауер, маючи на увазі ворожу щодо до ЛГБТІ+ риторику правопопулістів.
А тому небайдужі щороку нагадують про права ЛГБТІ+ на прайд-маршах. У Німеччині наймасштабніші акції відбуваються в Берліні і Кельні. Сьогодні Christopher Street Day - не тільки громадська акція, але ще і просто барвистий карнавал, на якому до того ж є можливість продемонструвати свою демократичність і толерантність.