"Не можна допустити легітимізації Лукашенка в очах Заходу"

Опозиційний білоруський політик Микола Статкевич, якого звільнили 22 серпня разом із іще п'ятьма політв’язнями за рішенням президента, дав у інтерв’ю DW свою оцінку ситуації в країні напередодні виборів глави держави. На думку Статкевича, влада випустила опозиціонерів на свободу виключно сподіваючись на західне фінансування.

Екс-кандидата у президенти Статкевича заарештували 20 грудня 2010 року за звинуваченням в організації масових заворушень у Мінську в день президентських виборів і у травні 2011 року засудили до шести років позбавлення волі. Міжнародні правозахисні організації визнали його політв’язнем. До звільнення Статкевич був єдиним суперником чинного глави держави Олександра Лукашенка, який відмовився писати клопотання про помилування і продовжив відбувати термін ув’язнення.

DW: Які перші враження від перебування на свободі, як Ви почуваєтеся?

Микола Статкевич: Почуваюся я нормально. Коли мені у в’язниці нещодавно вимірювали тиск, виявилося 120 на 80, як у космонавта. Але поки в мене ще не було можливості зупинитися, глянути в небо. Я ще в процесі повернення, не до кінця відчув свободу, тому що все відбулося надто швидко.

Мені треба терміново з’їздити до батька, поки я ще не став на облік у міліції, тому що на посвідченні про звільнення стоїть позначка про перебування під наглядом. Це означає, що я не зможу виїжджати з Мінська і залишати свою оселю ввечері, інакше можна знову потрапити за ґрати за три адміністративні порушення, які в Білорусі легко вигадують.

Лукашенко звільнив одразу шістьох політв’язнів без написання на його ім’я клопотання про помилування. Чим ви це пояснюєте?

Усе просто, основний мотив дій диктатури - брак грошей, і зараз влада імітуватиме лібералізацію, щоб отримати фінансування з Заходу, хоча лібералізація і реформи за цього режиму неможливі, вони його розвалять. Нині одних шістьох заручників звільнили, а за ґрати вже посадили інших - за білоруськомовні графіті.

Окрім того, в режиму, який заграє з Заходом, є реальний шанс отримати фінансування від Москви, налякавши її можливою перспективою покращення відносин на західному напрямку.

Білоруська опозиція приєдналася до президентської кампанії 2015 року, не маючи спільної стратегії. У вас є план дій, як повинні діяти опоненти влади на виборах 11 жовтня?

Я пропонував іще минулого року варіант для єдиної опозиції, який базувався на факті мого перебування у в’язниці - висунути мене єдиним кандидатом і після відмови в реєстрації відмовитися від участі в виборах. Він не пройшов, опозиція не об’єдналася, а нині опозиціонери загнані в патову ситуацію, коли вже ніякої прийнятної стратегії бути не може.

Якщо підтримати альтернативних кандидатів, ми зіштовхнемося з тим, що їм доведеться вітати Лукашенка з перемогою, тому що влада порахує голоси ще до виборів. Бойкотувати вибори теж не має сенсу після того, як двоє опозиційних лідерів не змогли зібрати по 100 тисяч підписів і знялися з виборів. Тепер бойкот буде позицією слабаків - не зібрали підписи і вирішили, що на вибори не треба ходити.

Окрім того, треба врахувати, що люди й так не хочуть іти на виборчі дільниці, а без опозиційно налаштованих виборців буде одностайне голосування за одного кандидата і можна сміливо показувати підрахунок голосів там, де знаходитимуться міжнародні виборці, чого в нас не було з 2000 року.

Опозиції треба розуміти, що на цих виборах ідеться не про можливість зміни влади. Важливо не допустити легітимізації режиму в очах Заходу за допомогою фейкових кандидатів, на що сподівається Мінськ. Я спробую обговорити ситуацію, що склалася, з опозиційними політиками.

Чому так важливо представити режим нелегітимним в очах Заходу?

Небезпека втрати суверенітету Білорусі як ніколи висока, адже вся політика останніх 20 років була спрямована на здавання незалежності інтересам Росії. Для своєї безпеки Лукашенко може піти на все, а за легітимного президента це буде законним рішенням.

До звільнення політв’язнів у Мінська з ЄС тривав своєрідний торг: влада демонструвала прийнятну для Заходу нейтральну позицію щодо ситуації в Україні, а Захід відповідав, що не може піти на зближення, поки екс-кандидат у президенти та інші політв’язні сидять у в’язниці. А тепер головне, щоб західні політики розуміли - не варто вбачати в Лукашенку захисника незалежності і що західні гроші потрібні йому не на проведення реформ, а для того, щоб їх відкласти.

У в’язниці завдяки моїй дружині та багатьом людям, які боролися за моє звільнення, мені вдалося відстояти право на листування і я міг доводити свою позицію до білоруської громадськості. Нині намагатимуся продовжувати це робити на свободі.