Соціолог "Левада-центру" про парадокси соцопитувань у РФ

Згідно із результатами опитування "Левада-центру", оприлюдненими 2 грудня, 75 відсотків росіян хочуть, щоб їхня країна налагодила відносини із західними країнами, а 70 відсотків бажають, щоб покращились відносини з Україною. Але разом з тим, на їхню думку, керівництво країни нічого не має для цього робити. Близько 65 відсотків упевнені, що Кремль повинен продовжувати нинішній політичний курс. Цей та інші парадокси спеціально для DW пояснив соціолог "Левада-центру" Денис Волков.

DW: Три чверті росіян вважають за потрібне налагодити відносини із Заходом, з Україною, але при цьому вважають, що Росія має продовжувати свою політику - як Ви можете це пояснити?

Денис Волков: Насправді це пояснюється, як мені видається, доволі просто, якщо судити за результатами фокус-груп. Дійсно, більшість вважає, що треба співпрацювати із Заходом і щодо Сирії, і з інших питань. Але ця співпраця, кажуть вони, не виходить - не тому, що ми не хочемо, а тому що Захід не хоче. Іде часткове перекладання провини на Захід, а частково є нерозуміння того, чому Захід так ставиться (до Росії. - Ред.) Не всі хочуть пов'язувати дії Заходу з тим, що Росія зробила з Кримом в обхід міжнародних зобов'язань. Я би не сказав, що люди цього не розуміють, але вони не хочуть думати про те, чому інша сторона робить так, як вона робить.

У масовій свідомості є розуміння, що для налагодження відносин потрібно йти на поступки. Але йти на поступки вони не хочуть, тому що, зокрема, порушуючи норми, Росія доводила, що набуває знову статусу великої держави. Якщо ми почнемо відновлювати відносини, то втратимо цей статус, вважають вони.

Як бажання налагоджувати відносини пов'язується з настроями, що, наприклад, Україна або НАТО - вороги Росії, яких треба побоюватися?

Тут, з одного боку, є те, що у свідомості багатьох НАТО - окремо, США - окремо, ЄС - окремо, Захід - теж, наче це різні речі. Не завжди, коли людина говорить про НАТО, вона розуміє, які саме країни належать до цього альянсу. До НАТО ставлення було завжди поганим, а до Євросоюзу різко погіршилося лише після війни санкцій. Це можна описати так: хочемо бути частиною Європи, але не хочемо слідувати нормам і правилам, які в Європі усталені.

Росіяни, якщо вірити опитуванням, Європу розлюбили, але жити вони, як і раніше, хочуть, як в Європі. Як це зрозуміти?

Тут річ у тому, що привабливість Європи, Заходу, США зберігається. Нічого не змінилося у розумінні того, що на Заході жити краще, ніж у Росії. Для більшості визначальним є рівень життя. Для більш прогресивних, для яких слово "Захід" має якесь наповнення, це ще захищеність від сваволі, гарантії якихось благ, медицина.

Той конфлікт, який є, має ще один шар - відчуття, що нас на Заході не приймають, а ми хотіли б, як раніше, бути частиною якщо не Заходу, то розвиненого світу. Образ великої держави включає в себе не лише те, що ми можемо поводитися, як хочемо, але і є частиною цивілізованого світу, де нас поважають. Санкції Заходу для багатьох - сигнал, що нас хоча б помічають, а не ігнорують. Хотілося б людям, звісно, іншого: щоб нас визнавали рівними. Але вони вважають, що краще вже конфронтація, ніж те, що тебе не помічають.

На тлі конфлікту з Туреччиною в ефірі державних російських телеканалів лунали заклики до війни, у тому числі з використанням ядерної зброї. А що кажуть результати соцопитувань про ставлення росіян до війни?

Більшість не хоче жодних війн ніколи. За різними опитуваннями і різними випадками виявляється умовна фракція "яструбів" - десь відсотків 20 тих, хто виступає за якісь радикальні й агресивні дії, байдуже на чию адресу - США, Туреччини або когось іншого. Це достатньо стабільна група.

Є ще від 5 до 10 відсотків тих, хто радше співчуває іншій стороні, хто активно виступає за мир - за співпрацю з міжнародними організаціями та з Європою, з Україною та з будь-ким. А більшість підтримує дії влади, тому що вважає, що, скажімо, ніякої війни з Україною немає, або ж вважають дії уряду вимушеними, наприклад, після теракту. Але до тих пір, поки це не пов'язано з більшими жертвами або витратами.

Для російських еліт, мені здається, важливо підтримувати агресивні настрої, щоб руки були розв'язані, щоб було більше свободи для маневру. Але часто ці агресивні 20 відсотків самі ні в чому брати участі не хочуть. Якщо подивитися на них - це, з одного боку, молодь, серед якої рівень аналізу дійсності один з найнижчих. А з іншого боку, це найбільш забезпечені люди, які самі-то воювати не підуть і дітей не пустять, але можуть дозволити собі бути агресивними. Це не всі, але великі групи всередині "яструбів".

А чим агресивні настрої відрізняються від часів СРСР?

Відкритих соціологічних досліджень тоді не було, так що складно казати. За радянських часів доктрина була така, що ми не будемо використовувати ядерні бомби. А тепер ядерну риторику почали експлуатувати набагато більш відкрито й вільно.

Наприклад, заяву Жириновського слід сприймати як тестування громадської думки. Але ось те, що президент, якщо згадати, у фільмі про Крим казав про можливість застосування ядерної зброї, це серйозніше. Проте на фокус-групах більша частина каже, що вони не вірять у серйозність таких слів, вважаючи, що він хоче Захід просто пристрашити. Але загалом, якщо раніше було табу на ці теми, то тепер це табу знімається.