"Совєтистан": Центральна Азія очима західної журналістки

П'ять пострадянських республік, які чверть століття тому стали незалежними державами, об'їздила норвежка Еріка Фатланд. Її книга "Совєтистан" - детальний, точний і іронічний щоденник цієї подорожі, здійсненої частково інкогніто: як журналістці їй би, приміром, не дали візу в Туркменістан, тому Еріка видавала там себе за допитливу західну студентку. Спілкувалася вона з людьми (там, де це було можливо) російською мовою, яку знає досконало.

У книзі 500 сторінок, один з найцікавіших розділів - про Туркменістан, найбільш закриту з усіх пострадянських країн Центральної Азії. Власне, з польоту в Ашгабат і почалася подорож Еріки Фатланд. У літаку вона розкрила розмовник туркменської мови. Почала читати і жахнулася. Мало не половина наведених там фраз стосувалася катастроф - великих і маленьких: "Наскільки спізнюється літак?", "Коли запрацює ліфт?", "Відключилася електрика", "Засмічений туалет" ...

Мармурові жахіття

Коли вона дійшла до таких речень, як "Викличте швидку допомогу" і "Я не знала, що це не дозволено", молода норвежка, ще не встигнувши приземлитися в Туркменістані, пошкодувала, що взагалі зібралася в цю поїздку. На щастя, з фраз, наведених вище, ані в Ашгабаті, ані в інших містах "Совєтистану" для Еріки Фатланд мало що стало в пригоді.

Жахіттям виявилися геть інші речі. Наприклад, ашгабатські монументи, вулиці, площі. Восьмисмугові проспекти наче вимерли. Півтисячі нових висоток у білому італійському мармурі (що принесло Ашгабату запис в Книзі рекордів Гіннесса), здавалися декораціями. На автобусних зупинках з кондиціонерами - нікого. Поблизу 185-метрового Монументу Конституції, внизу гігантських сходів, стояли лише дві особи - солдати почесної варти.

Площі перед розкішними міністерськими будівлями, які, як і президентський палац, фотографувати "із стратегічних міркувань" було заборонено, прикрашають відповідні їх призначенню скульптури: глобус перед МЗС, напіввідкрита книга перед міністерством освіти. А перед будівлею стоматологічного факультету стоїть ... зуб. Його, як єхидно зауважує авторка книги, ймовірно, поставили за бажанням нинішнього президента Туркменістану Гурбангули Бердимухамедова, який, як подейкують, був особистим зубним лікарем свого попередника, покійного Сапармурата Ніязова.

Наїзник та покровитель

Золоті пам'ятники Туркменбаші стоять в різних частинах міста, є і кінна статуя його наступника Бердимухамедова - 21 метр заввишки, вкрита золотом. Але взагалі-то Бердимухамедов обрав, як зазначає норвезька журналістка, "більш сучасну форму самовираження" - фотографію. Його величезні фотопортрети в костюмі з краваткою в Ашгабаті на кожному кроці. Молодятам рекомендується фотографуватися на їхньому фоні. І буквально кожен гід, який супроводжував Еріку Фатланд, кожен шофер повторював знову і знову, наче мантру: "Спасибі нашому президенту!", коли розповідав про те, як добре жити в Туркменістані: газ безкоштовний, електрика безкоштовна, сіль безкоштовна, бензин - майже безкоштовний...

Об'єктом гротескного культу особи, встановленого ще за часів Ніязова, після його смерті став Бердимухамедов. Він не лише є президентом Туркменістану, головою Кабінету міністрів, генералом армії, доктором медичних і економічних наук, але має також титул "Аркадаг", що означає "Покровитель" (нації). І якщо Туркменбаші був автором джерела мудрості під назвою "Рухнама", цій книжці, до речі, теж встановили гігантський пам'ятник в Ашхабаді, то нинішній президент написав "Політ небесних скакунів".

Він має особливу слабкість до ахалтекинської породи коней. Еріці Фатланд довелося обов'язково бути присутньою на щорічних перегонах, в яких брав участь президент - і, ясна річ, став їх переможцем. Фініш, щоправда, виявився несподіваним: Бердимухамедов впав з коня. Жодне ЗМІ в Туркменістані про це, до речі, навіть не згадало. Адже президент (цитуємо офіційне видання) перебуває в "чудовій фізичній формі" і "демонструє високий професіоналізм в кожній справі". Гурбангули Бердимухамедов, пише Фатланд, "продовжує тримати країну залізною рукою". І не випадково "Диктаторстан", як називає країну авторка книги, посідає одне з останніх місць в рейтингу свободи преси - 178-е зі 180, по сусідству з Еритреєю і Північною Кореєю.

Однак на відміну від злиденної Північної Кореї, у Туркменістану - колосальні запаси природного газу і нафти. Левова частка прибутків від продажу енергоносіїв дістається нечисленній еліті країни, верхівку якої представляє сам президент та його найближче оточення. Але і населенню (добре, що його не так вже й багато - близько п'яти мільйонів людей) теж дещо перепадає. Тож голодним, на відміну від Північної Кореї, в Туркменістані ніхто не лишається. Усе це, а також страх перед репресіями, закритість країни, кланові структури та радянські традиції тільки зміцнюють культ Бердимухамедова.

Залежність від Росії

Радянська спадщина, до якої авторка книги відносить, до речі, крім деспотизму і чиношанування, також корупцію і кумівство, і сьогодні визначає життя республік Центральної Азії. Їхні лідери, здебільшого, - вихідці з партійно-господарської номенклатури колишнього СРСР. Демократичною країною норвезька журналістка називає (з певною натяжкою) - лише Киргизію. Але тамтешній етнічний конфлікт між узбеками і киргизами може у будь-який момент знову привести до громадянської війни. Стосовно інших держав "Совєтистану", то тут, судячи з усього, навряд чи найближчими роки щось зміниться.

А мало би, переконана Еріка Фатланд. І справа не лише у необхідних політичних та демократичних змінах. Дуже серйозні також і економічні проблеми, що стоять перед країнами Центральної Азії. Ще за радянських часів їх зробили сировинними придатками імперії - газовими, нафтовими, бавовняними, урановими ... Деякі з цих країн сьогодні повністю залежні від Росії - і від трудових мігрантів, які там працюють і переказують гроші додому.