Авторитарне минуле Іспанії

Спершу Юджиніо Мерино велося дуже добре. Ціна трьох копій роботи "Франко назавжди" ("Always Franсo") була 30 тисяч євро за штуку. Іспанський диктатор із силікону із напівзігнутими колінами видніється крізь дверцята прозорого холодильника, схожого на ті, в яких продають "кока-колу". "Я запхав його до холодильника, бо думаю, що він усе ще доволі свіжий і дуже виразно присутній у нашому суспільстві", - пояснив свою ідею 37-річний художник.

Наклеп на правителя

Після смерті іспанського генералісимуса Франциско Франко минуло майже сорок років, але арт-об'єкти на кшталт того, який виготовив Мерино, все ще викликають у країні бурхливі реакції. З одного боку, Мерино отримав визнання за сміливість. З іншого, консервативні "праві" групи всіляко його шельмують. Запеклі дискусії навколо силіконового Франко вказують на глибокі суперечності в іспанському суспільстві щодо сприйняття власної історії. Франко правив країною від перемоги фашистів у громадянській війні 1939 року до своєї смерті в 1975-му.

Скандальна робота митця вперше виставлялася у 2012 році на мистецькому ярмарку ARCO. Після цього Національний фонд імені Франциско Франко, який очолює дочка колишнього диктатора, звинуватив Мерино в наклепі, подав на нього до суду й вимагав сплатити компенсацію - 18 тисяч євро.

У липні цього року суд зняв з митця звинувачення, посилаючись на свободу мистецтва. Але Фонд Франко із цим рішенням не згодний. "Усі ці "ліві", які називають себе митцями або письменниками, мають серйозні проблеми",- прокоментував ситуацію для DW віце-голова фонду Джеймі Алонсо.

Такий різний Франко

"Вони хочуть нас запевнити, що історія була інакшою, ніж те, що сталося насправді. Вони вірять, що мусять нас переконати: 40 років під Франко були нічим іншим, як поганим часом дискримінації та переслідувань", - сказав Алонсо.

Вищезгаданий фонд має на меті вшановувати "роботу та ідеологію" Франко, пояснив Алонсо. Він не вважає режим ані фашистським, ані репресивним. Натомість, за даними істориків, зокрема біографа Франко Пола Престона, війська генералісимуса під час громадянської війни в Іспанії знищили щонайменше 150 тисяч мирних мешканців. З іншого боку, війська республіканців залишили близько 50 тисяч жертв.

Обидві сторони в дискусії щодо скульптури глибоко незадоволені тим, як країна сприймає спогади про генерала Франко. Алонсо і представники фонду вважають, що з диктатора несправедливо зробили монстра. Митець Мерино наполягає, що його країна все ще не позбулася поганої спадщини. "В Іспанії існує величезна проблема. В інших країнах диктатори вчиняли самогубства або були лінчовані, але тільки не тут", - зауважує Мерино й нагадує, що колишній іспанський правитель помер у власному ліжку.

Скромна компенсація для жертв режиму

Історична пам'ять іспанців залишається складною темою з часів перевороту 70-х років. Прем'єр-міністр від соціалістів Хосе Луї Родригез Сапатеро, чий дідусь-республіканець загинув у боротьбі з режимом, спробував у 2007 році залагодити справу на законодавчому рівні. Він сприяв ухваленню закону про "моральну компенсацію" жертвам. Символи режиму та пам'ятники Франко демонтували, а вулиці та площі, названі його ім'ям, перейменували.

На думку "правих", той закон зайвий раз поворушив минуле, а для "лівих" він був надто нечітким. Навіть один з радників уряду, історик Хосе Альварес Юнко, вважає такі заходи нерішучими. "Має статися більше. Особливо з огляду на ексгумації жертв, які ніколи не були належним чином поховані. Вони лежать у братських могилах біля доріг", - пояснив Юнко в бесіді з DW.

Напруга спадe

Попри все це, в багатьох іспанських містах вулиці та площі досі названі іменем Франко та його генералів. Напевно, найвідоміший приклад - величезний меморіал неподалік Мадрида. Валле де лос Каїдос, тобто Долина загиблих, де знайшли вічний спокій диктатор та його прибічники. Що робити з пишним пам'ятником, поки не вирішили ані громадськість, ані уряд.

Утримати баланс між ушануванням пам'яті жертв режиму та їхніх родичів і не роздувати політичний конфлікт із "правими" - завдання, яке уряду нелегко виконати, пояснює історик Юнко. Але, на його думку, з плином часу напруга спаде. Тих, хто вижив після війни, меншає, а для молодих постать Франко уже не має великого значення.

Тим часом Юджиніо Мерино хоче й надалі досліджувати темне минуле Іспанії, не переймаючись, чи викличе осуд і гнів. "Я можу й далі казати те, що думаю, у що вірю, і тиск цього не змінить", - підсумовує митець.