Сергій Жадан: «Я у невпинних творчих злетах»

Для розмови з письменником Сергієм Жаданом та одним з його перекладачів німецькою Юрієм Дуркотом у нас було щонайменше три приводи. По-перше, минулого тижня побачив світ німецький переклад книги Жадана «Гімн демократичної молоді». По-друге, першого вересня у в харківському клубі «Остання барикада» презентували нову книгу Сергія «Лілі Марлен». І по-третє, у вересні письменник вирушає в німецько-австрійське турне зі своїми читаннями.

DW: Сергію, ви взагалі охоче зустрічаєтеся з німецькомовною публікою?

С.Ж.: Так, мені цікаво зустрічатися не лише з німецькомовною публікою, але й загалом завжди цікаво приїхати в інше місто чи в іншу країну й поговорити з читачами. А тут у нас намічається ще й дуже весела подорож, тому що ми їдемо з гуртом «Собака в космосі». Ми це називаємо «Шенген-тур». З одного боку, це презентація книги «Гімн демократичної молоді». А потім у кожному місті ми ще й робитимемо спільний виступ із музикантами, поєднуючи приємне з корисним.

DW: Про що йдеться у книзі «Гімн демократичної молоді»?

С.Ж.: «Гімн демократичної молоді» - це остання на сьогодні моя прозова книга. Вона вийшла в 2006 році. Це книга іронічно-ностальгійно-меланхолійних історій про любов та бізнес. Історій, які між собою дещо переплітаються, мають певні наскрізні сюжетні лінії, і герої переходять з оповідання до оповідання. Тобто, з одного боку, це книга новел, а з іншого – вона якось тримається купи.

DW: Чи дозволяє німецька мова передати колоритну стилістику Ваших творів? Маю на увазі насамперед красномовні епітети та нецензурні вислови, якими часом рясніють Ваші тексти?

С.Ж.: Очевидно, на всі сто відсотків неможливо перекласти й відтворити нічого так, як воно є рідною. Але тут є ще один момент. Іноді мені здається, що й українською мовою теж не на сто відсотків передані всі нюанси мовлення персонажів, їхніх діалогів. Бо слід визнати, що так чи інакше в реальному житті мої персонажі говорять все-таки російською мовою, а не українською. Тому це вже теж певною мірою такий собі авторизований переклад. І далі він або наближує читача до першоджерел, або віддалює. Я сподіваюся, що Юрко Дуркот та Сабіна Штьор все-таки змогли передати якомога повніше те, що я закладав в уста своїх героїв.

DW: Юрію, а як вам узагалі працюється з текстами Сергія? Це легкий до перекладу продукт?

Ю.Д.: Я б не сказав, що це легкий до перекладу продукт. Тексти Жадана все ж таки надзвичайно багаті мовою. Крім того, ми маємо дуже багато цікавих речей у текстах Сергія. Я маю на увазі і молодіжний сленг, і якісь речі пов’язані з до певної міри суржиком, хоча якраз у Сергія Жадана суржику, можливо, й не дуже багато. Тобто це все речі, які потрібно враховувати при перекладі і які майже ніколи не можна перекласти точно. Тобто тут дуже часто потрібно шукати якісь інтеркультурні й інтертекстуальні відповідники. З одного боку, це важко, але з іншого – дуже цікаво.

DW: Сергію, чи виникають у Вас якісь розбіжності в роботі з перекладачами?

С.Ж.: Загалом я впевнений у їхній кваліфікації. А впевнений я через те, що тісно співпрацюю з ними і маю можливість особисто переконатися в їхній кваліфікованості. Зокрема Юрій Дуркот і Сабіна Штьор, котрі переклали «Гімн», до цього вже переклали мою книгу «Депеш Мод». І згодом мені довелося чути багато схвальних відгуків саме про якість перекладу. Тому я з ними працював, працюю і я їм цілком і повністю довіряю.

Ю.Д.: Ми даємо Сергієві читати чорнову версію перекладу. І, звісно ж, намагаємося враховувати всі його зауваження, оскільки Сергій досить добре знає німецьку мову. Тому я не можу сказати, що виникають якісь серйозні розбіжності. Розбіжності в автора виникають радше не з перекладачами, а з видавництвами. Приміром, у німецькому варіанті книги «Депеш Мод» ми зіткнулися з певною мірою цензурою. У цій книзі в автора є уривок, де він фактично описує інструкції з виготовлення вибухових пристроїв. Це все є жарт і авторський сарказм, але такий пасаж у німецькому видавництві «Зуркамп» викликав незгоду, мовляв, у Німеччині в такому контексті опублікувати даний текст було неможливо. Радилися навіть з прокуратурою, і довелося деякі речі з цього пасажу викинути.

DW: Юрію, Ви були присутні на багатьох читаннях Сергія Жадана в Німеччині. Як зустрічає його німецька публіка? Ваше враження?

Ю.Д.: Мені здається, що німецька публіка сприймає Жадана з дуже великим інтересом. Я навіть можу пригадати, як свого часу Інґо Шульце (відомий сучасний німецький письменник. – Х.Н.) сказав про Жадана. Він взагалі є досить великим прихильником творчості Сергія. Коли кілька років тому в Німеччині вийшла перша збірка поезій Жадана, Шульце був абсолютно у захваті від творів Сергія і сказав мені тоді, що це просто феноменально, як людина у такому ще молодому віці пише такі глибокі вірші.

DW: В українському варіанті на обкладинці «Гімну демократичної молоді» зображено фото Леоніда Брежнєва, який цілується з Еріхом Хоннекером на червоному фоні. Німецька обкладинка натомість виглядає досить таки нейтрально, якщо не сказати буденно, і не справляє такого ж епатажного враження, як українська. Чому така різниця?

Ю.Д.: І справді німецька обкладинка виглядає не настільки епатажною, наскільки обкладинка, що супроводжує український текст. Зображена якась молода дівчина в купальнику і, наскільки я розумію, винищувач на фоні неба, вкритого хмаринками. Загалом рішення щодо обкладинки приймають виключно видавництва. Вони не радяться ні з авторами, ні з перекладачами.

С.Ж.: Насправді там зображена дівчина в шортах з написом «Дольче Габбана» на фоні ракети. Тому я з вами категорично не згоден, що це сіро і буденно. Я не знаю, хто автор цієї обкладинки, але мені сподобалося, тому що тут добре поєднана естетика сталінізму з реаліями українського сьогодення. Тобто радянські пам’ятники, переплетені з «Дольче Габбана». По-моєму, це саме те, про що я пишу. Зрештою, я би й не хотів давати Брежнєва з Хоннекером у німецькому варіанті. По-моєму, для німців це вже такий конкретний попс, якийсь кон’юнктурний символ. В українському виданні це я вигадав помістити на обкладинці фото Брежнєва з Хоннекером, тому що, по-перше, в Україні воно не настільки відоме, як, скажімо, в тому ж Берліні, де воно є ледь не гербом міста. А з іншого боку, воно теж, очевидно, відповідає духу книги. Але в німецькому виданні я би й сам не хотів його давати.

DW: Тепер щодо назви. Мені здається, що німці, які цікавляться Україною, побачивши в книгарнях книгу українського автора з назвою «Гімн демократичної молоді», одразу думатимуть насамперед про «помаранчеві події». Насправді період, описаний в книзі, відбувався значно раніше. Ви не думаєте, що це сприйматиметься німцями як певного роду підміна понять?

Ю.Д.: Я не думаю. На даний час спогади в Німеччині про «помаранчеву» революцію не є настільки сильними. До речі, сама книжка, якщо зняти з неї супер-обкладинку, справді якогось такого трохи помаранчевого кольору. Але мені здається, що тут не буде виникати ніяких неправильних трактувань. З іншого боку, мені здається, що більшість німців, які купують українську літературу, все ж таки більш-менш орієнтуються в ній і знають, хто такий Сергій Жадан і про що він пише.

С.Ж.: Та не знаю. Я якось такої кращої думки про німецького читача. Мені здається, що ті, хто принаймні цікавиться якоюсь радянською чи пострадянською проблематикою, все-таки знають, звідки ноги ростуть у словосполученні «Гімн демократичної молоді». А ті, хто думає, що це про «помаранчеву» революцію, ну то, можливо, для когось це буде така неприємна підміна понять. Насправді «помаранчева» революція зробила дещо ведмежу послугу українській культурі. Тому що, з одного боку, вона була потужним промоутером українського мистецтва, української культури, а з іншого – вона просто починає домінувати, починає підминати під себе мистецьке наповнення всіх меседжів, які йдуть з України. Бо якщо це не пов’язане з «помаранчевою» революцією, в нього відразу зменшуються шанси бути поміченими в німецькомовному суспільстві.

DW: Сергію, дещо схожа історія з Вашою останнього книгою «Лілі Марлен», яку Ви презентуєте першого вересня. Німцям, зокрема, добре відоме це сценічне ім’я Марлен Дитрих, хоча насправді книга далеко не про Лілі Марлен.

С.Ж.: Там історія складна. У мене є вірш, який називається «Станси для німецько-фашистських загарбників», він 98-го року, доволі старий. Насправді він не про «станси для німецько-фашистських загарбників». Він радше про посттоталітарне відчуття дійсності і про посттоталітарний стан свідомості. І там присутня оця героїня Лілі Марлен – такий певний символ, пафосно кажучи, невмирущої жіночості. Тобто дівчина, яка чекає свого солдата. А потім я переклав вірш Ганса Ляйпа з текстом пісні «Лілі Марлен». І коли складав книгу «Лілі Марлен» - це книга нових та вибраних віршів – то я, власне, вирішив підібрати вірші ліричного спрямування, аби в них була присутня ця лірична героїня. І подумав, що усе це можна було б об’єднати навколо саме образу цієї дівчини з пісні. Так виникла назва і концепція книги.

DW

: Чому саме німецькі мотиви зустрічаються у Вас: то на обкладинці, то у назві? Це випадково? Чи це, радше, результат Ваших особливих стосунків з Німеччиною?

С.Ж.: Це, можливо, випадково, а можливо, й не зовсім. Тому що я вгазалі-то вивчав германістику, і німецька мова – це мій фах. Я завжди цікавився і завжди любив німецьку літературу та перекладав і перекладаю дотепер.

DW: Юрію, а вам не здається, що такі дотично-німецькі прив’язки є певного роду заграванням Сергія з німецьким читачем?

Ю.Д.: Ні, так само, як «Депеш Мот» не є заграванням з британською публікою чи з французькою публікою. У «Депеш Моді» так само йдеться не про цей рок-ансамбль. Мені здається, Сергій свідомо вибирає дещо провокаційні назви для своїх творів, які, можливо, на перший погляд, вводять читача навіть в оману, але насправді уважні читачі знають, про що йдеться.

DW: Серед авторів книги «Лілі Марлен» окрім вас, Сергію, зазначено також фотографа Ігоря Нещерета. Як виникла ідея вашої співпраці?

С.Ж.: З фотографами я працюю давно, часто і плідно. У мене в попередніх книгах багато фотоілюстрацій різних авторів. А ідея цієї книги виникла досить несподівано. До мене звернувся сам Ігор з пропозицією зробити спільну книгу, себто щоби там були його фотороботи і мої вірші. І я подумав-подумав, та й погодився. Підібрав ці вірші, додав ті, які ще не друкувалися, і все це склалося в певну цілісну, як мені здається, конструкцію.

DW: У релізах до книги вживається термін «поезо-картини». Як би Ви пояснили, що це?

С.Ж.: Це такі колажі у вигляді фоторобіт і поетичних текстів. Ігор усе це поєднує: фоторяд і інтегрований у нього текст.

DW: Є вже якісь більш-менш конкретні плани, які наступні книги Сергія Жадана перекладатимуться німецькою, Юрію?

Ю.Д.: Це залежить насамперед від планів самого видавництва. Я думаю, що «Зуркамп» буде й надалі перекладати Жадана. Поки що в роботі у нас наступної книги немає. Мені здається, на разі вони хочуть подивитися, як продаватиметься книга «Гімн демократичної молоді» перед Франкфуртським книжковий ярмарком і під час нього, а вже потім будуть приймати рішення. У будь-якому випадку перекладачі завжди залежать від планів видавництва, а не навпаки.

DW: Ну і насамкінець запитання до Сергія Жадана, чи потішите Ви своїх шанувальників найближчим часом якимось новим творчим продуктом?

С.Ж.: Так, я в постійній творчій роботі і невпинних творчих злетах. Зараз я пишу новий роман. Написав першу частину, сподіваюся, до кінця року, якщо все буде гаразд, допишу його.

Із Сергієм Жаданом та Юрієм Дуркотом розмовляла Христина Ніколайчук

Редактор: Ганна Філіпп