"Рідні": фільм про родину, яку розколола війна в Україні

Російський режисер Віталій Манський зняв документальний фільм про свою родину, члени якої через драматичні події в Україні опинилися по різні боки барикад. Для зйомок стрічки "Рідні" Манський побував у Криму, на Донбасі та у Львові.

Він зняв фільм на кошти Німеччини, Латвії, Естонії та України. Міністерство культури Росії у фінансуванні відмовило. Проте режисер планує показати своє кіно і в РФ, на фестивалі "Артдокфест" у грудні. Українська прем'єра "Рідних" відбулася у липні 2016 року під час Одеського кінофестивалю. У Німеччині стрічку показали в рамках фестивалю DOK Leipzig.

Deutsche Welle: Як у Вас виникла ідея знімати цю стрічку?  

Віталій Манський: Коли розпочався конфлікт в Україні, у мене виникло непереборне бажання опинитися поруч зі своїми близькими. Коли ми розпочинали знімати, ми не знали, як швидко і чим завершиться ця історія. Наразі вир пристрастей дещо вщух, але якоїсь миті були побоювання, що в Європі спалахне повномасштабна війна. Мені хотілося зафіксувати цю мить.

А яка подія стала відправним пунктом?

Голосування Ради Федерації, яке надало президентові Росії право вводити війська до інших держав. Було зрозуміло, що йдеться про Україну, готується анексія Криму. Не забуду цієї слухняної більшості тих, які підняли руки, без жодного голосу проти. Це стало поштовхом не лише для створення фільму, але й для ухвалення доволі серйозних рішень у моєму житті.

На прем'єрі в Лейпцигу Ви порадили глядачам стрічки не розуміти, а відчувати її. Але все-таки: що вони мають зрозуміти?

Європейські глядачі мають зрозуміти, що всі події в Україні за російської участі базуються на фундаментальних проблемах українського суспільства. Цей конфлікт сягає у багатовікову історію України. Мій фільм - лише певний каталізатор для вивчення цього конфлікту.

А якої реакції Ви очікуєте від росіян?

Мені цікава реакція тих, хто голосує за чинну владу. Я хочу з цими людьми говорити. Якщо раптом мене запросять із "Рідними" до Криму, - а слід розуміти, що я в жодних заходах на його території брати участь не збираюсь, - то для цієї стрічки я готовий зробити виняток. Я хочу говорити з людьми у Криму.

Поки я знімав, я ні з ким не сперечався. Я надавав можливість висловитися. А я ж теж маю позицію з цього питання. Але я готовий, щоб мене переконали у протилежному, хоча гадаю, що відбудеться геть навпаки, тому що позиція людей, які розвалюють власну державу, доволі хитка.

Поясніть Вашу позицію.

"Віджимати" гараж у сусіда, коли в нього будинок горить, - це підлувато. Але окрема людина може вчиняти підлості, тому що вона слабка. А держава, яка вчиняє підлості, не слабка, вона небезпечна. Люди, які дозволяють своїй державі вчиняти підлості, розділяють із нею відповідальність за це. І це вже не лише моральна відповідальність, але й цілком собі кримінальна.

Яку роль в українській кризі відіграли російські ЗМІ?

Жодна пропаганда не здатна бути ефективною, якщо вона не базується на наявних у суспільстві протиріччях. Російська пропаганда використовувала наявні в Україні протиріччя вибору між шляхом підпорядкування і входження у зону російської імперії та шляхом переходу до європейської цивілізації. Цей конфлікт Україна вирішує фактично упродовж усієї своєї історії. І це та сама ідея, яку можна експлуатувати.

Особливо, коли виникає різкий соціальний злам. Був Янукович, якого Донбас обрав президентом своєї країни. Потім цього президента інша частина України скинула. У цій дійсно непростій ситуації Росія піднесла до України сірника, наче до каністри з бензином. Замість того, щоби засипати все порошком, адже це твій сусід, твій старший брат, як називає себе Росія.

Наприкінці стрічки Ви називає те, що відбувається нині в Росії, своєю особистою трагедією…

Я в Росії прожив усе своє життя. Я народився в Україні і поїхав звідти у 18 років. Я уже фізично не проживу деінде більше років, ніж я прожив у Росії. Я з Росією пов'язаний кореневою системою. Коли у твою кореневу систему заливають сірчану кислоту - це трагедія. Я переживаю за все, що відбувається у Росії.

Але Ви емігрували…

Так, я виїхав до Латвії, але Росія існує в моєму серці. Це вкрай болюче питання. Коли я довго залишаюся в Росії, мені не вистачає повітря. Тому я їду до Росії лише із дуже серйозних приводів.

Ви зможете показати свій фільм на фестивалі  "Артдокфест" у Москві?

Якщо не виникне обставин, які не дозволять мені цього зробити, тоді так. Але у прокат нас не випустять. Юридично нам відмовлять у прокаті на підставі чинного законодавства.

Ви якось сказали, що не збираєтеся Вашою стрічкою мирити Ваших родичів. Чому?

Будь-яка війна - це трагедія. А війна, у якій воюють твої близькі, - це катастрофа. У даному разі моя родина - це образ українського суспільства. Якщо мені пропонують мирити мою родину, то автоматично виникає пропозиція мирити суспільство. Мирити Донбас із Києвом, звісно, потрібно. Але перш ніж це робити, має закінчитися ця війна. Миритися під час війни не можливо. Люди залишаються в окопах зі зброєю, але говорять, що вони поки не стрілятимуть. Все залишається, як було. А як же анексовані території, полонені, вбиті? Люди, які збили Boeing із дітьми, що загинули, сидять у Криму в шезлонзі засмагають? Так? Я категорично проти такого миру.

Що, на Вашу думку, буде з Україною?

Я приїжджаю до Лейпцига останні 30 років і пам'ятаю, яким був Схід Німеччини до падіння Муру і яким він став після об'єднання. Україна мусить іти таким шляхом. Але це можливо лише за підтримки Європи і якщо закінчиться війна.