Студентська наука
17 червня 2013 р.
Лекційна зала №2 Вільного університету Берліна настільки велика, що аж лячно. Ряди круто піднімаються вгору, на них можуть всістися 300 студентів. Зазвичай тут читають лекції університетські корифеї, але сьогодні за пультом - 25-річна Маріон Акер, яка вивчає загальне й порівняльне літературознавство в магістратурі.
"Це доволі хвилююче", - каже дівчина, гортаючи конспект доповіді. Ось-ось почнеться її виступ про американського митця-концептуаліста Лоуренса Вайнера. Дівчина працювала над темою для одного семінару й каже: "Я тішуся з того, що розповім про Вайнера іншим літературознавцям. Узагалі-то він більше відомий серед істориків мистецтва".
Суворе ставлення до студентської науки
Маріон Акер дивиться на ряди перед собою. Щоб дізнатися, чим займається вона та інші студенти, цього вечора прийшли зо три десятки слухачів. Вони губляться в величезній аудиторії, зате на лекційний цикл лекцій "Геть із шухляд" всі присутні прийшли з власного бажання. Саме шухляди зазвичай стають "могильниками" для незліченних, тяжко вистражданих курсових, бакалаврських і магістерських робіт.
Студентській науці в німецьких університетах і вищих школах часто приділяють мало уваги. Це не вдовольнило двох студентів - Робіна Карстерза та Каролін Шмідт. "Це все-таки трохи сумно, бо ми постійно чуємо, що ви, мовляв, справжні дослідники. Але, попри це, ми ніколи не маємо справжньої публіки", - каже Робін. Тому двоє друзів спонтанно вирішили започаткувати цикл лекцій на теми студентських дослідницьких робіт.
На диво просто
Їхньою ідеєю зацікавилися. Досі в Вільному університеті Берліна існувало лише кілька друкованих журналів, де студенти час від часу публікували свої роботи. Звісно, інколи наукові студентські роботи виставляються й в інтернеті. Але, на думку ініціаторів, це надто далеке від щоденного студентського життя. Втілити ідею допомогли їхній факультет, об'єднання випускників університету і приватний спонсор. 1500 євро на плакати, листівки і відеокліп назбиралися швидко. "Це було так просто, що ми запитували себе: чому ніхто до цього не додумався раніше?" - пригадує Карстерз.
Далі взялися за програму вечірніх лекцій. Розпитавши викладачів, Каролін і Робін знайшли перші цікаві роботи. Звістка про акцію швидко розповзлася університетом, тож студенти почали самі знаходити ініціаторів. "Нам запропонували набагато більше доповідей, ніж ми можемо запланувати", - каже Каролін Шмідт. Тому довелося навіть запровадити обмеження: на кожній лекції свої роботи представляють не більше двох доповідачів.
Від "Володаря перснів" до тонкощів усиновлення
Калейдоскоп тем різноманітний, як і дослідницькі інтереси студентів: "Блідість як немаркована норма у фільмах "Володар перснів", "Практика усиновлення у новелах Клейста", "Карл Краус і новий конструктивізм"… Молоді дослідники пропонують несподівані підходи до літератури й кіно.
Здавалося б, через напружені лекційні тижні студенти могли махнути рукою на добровільні заходи, які, до того ж, відбуваються ввечері. Але складається враження, що, попри щільний графік і гонитву за оцінками, вони власне чекали на щось подібне. "Люди справді мають бажання спілкуватися й обмінюватися досвідом", - кажуть Карстерз і Шмідт. Це пасує й духу Вільного університету, адже її студенти часто не сприймають бюрократичних структур і обмежень. Крім того, цикл лекцій "Геть із шухляд" має ще один ефект: це своєрідна альтернатива до розміщення особистого й наукового дискурсу виключно в інтернеті.
Університет 1.0
Подібні "саморобні" лекції з'явилися в цьому семестрі і в Берлінському університеті імені Гумбольдта. Це вже майже старомодно - зустрічатися з живими людьми, щоб послухати доповіді й поговорити. Такий собі "університет 1.0". Хоча для випускних курсів та аспірантів презентації досліджень - обов'язок, звичайні студенти досі не мали майданчика для самопрезентацій і обміну думками.
Тим часом Маріон Акер виголосила половину доповіді. Спершу вона трохи затиналася, руки виказували хвилювання. Її тема, навіть перероблена на доповідь, доволі непроста. Але присутні уважно слухають, дехто щось занотовує. Виступ триває півгодини, після цього гості серйозно й зацікавлено дискутують. Вони справді хочуть дізнатися більше про Лоуренса Вайнера та його мистецтво. Усе це відбувається без викладачів.
Коли відведений час спливає, Маріон Акер з полегшенням збирає свої папери. "Перш за все я рада, що все закінчилося. Але водночас у мене відчуття, що сьогодні я зробила щось справді корисне", - усміхається вона.