Розширення НАТО на Схід: як це було

У березні 1999 року в НАТО вступили колишні члени "соціалістичного табору" і Варшавського договору: Угорщина, Польща та Чехія. У квітні 2004 року - колишні радянські республіки Балтії - Латвія, Литва та Естонія - і, крім того, Болгарія, Румунія, Словаччина і Словенія. У квітні 2009 до Північноатлантичного альянсу приєдналися Албанія та Хорватія.

Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен оцінює цей розвиток, звісно, позитивно. Розширення НАТО, на його думку, ніколи не представляло загрози ані для Росії, ані для жодної іншої країни. "Політика відкритих дверей з боку НАТО стала реальним успіхом. Після закінчення холодної війни 25 років тому у нас з'явився історичний шанс проcтягнути всім країнам руку дружби, усунути хворобливі лінії розподілу і наблизитися до давно омріяної мети об'єднаного в умовах миру і свободи континенту", - заявив нещодавно Расмуссен.

Росія досі бачить у НАТО ворога

Президент Росії Володимир Путін неодноразово давав зрозуміти, що він й донині розглядає НАТО як загрозу. "Поява на наших кордонах військового блоку - це пряма загроза, знаєте, як Бісмарк говорив: важливі не наміри, а потенціал", - заявив він на саміті в Бухаресті в 2008 році. Тоді альянс висловив принципову згоду з потенційним приєднанням Грузії та України, але про конкретні терміни мови не було у зв'язку із запереченнями Путіна.

Проти розширення НАТО виступав ще Борис Єльцин. Але створення Ради "НАТО-Росія" дало йому право участі в ухваленні рішень. На початку свого правління і Путін схилявся до співпраці з "новим НАТО", аж до вступу Росії до альянсу.

Але з роками, особливо після вступу в НАТО республік Балтії, в Москві зростало невдоволення. Директор незалежної аналітичної групи Security and Defence Agenda Джайлз Мерріт вважає, що Захід так і не зрозумів російську душу. Росія, на його думку, відчуває себе в оточенні ворогів. "Ми посилали Росії неправильні політичні сигнали. Навіть гіпотетично допускати приєднання Грузії або України до альянсу було поганою політикою", - стверджує експерт в інтерв'ю DW.

НАТО і далі буде розширюватися

На тлі кризи в Україні про подальше розширення в штаб-квартирі НАТО воліють не говорити. У ході зустрічі з виконуючим обов'язки прем'єр-міністра України Арсенієм Яценюком Расмуссен обіцяв розширити військову співпрацю з Україною і провести спільні маневри. А на запитання одного з журналістів про вступ України до НАТО Яценюк змушений був дати ухильну відповідь, мовляв, така можливість поки не розглядається.

Але двері в НАТО мають залишатися відкритими для всіх демократичних держав. Першим у ці двері стукає маленька балканська республіка Чорногорія. Слідом - Македонія та Боснія і Герцеговина. Грузія теж давно хоче вступити в НАТО. Але конфлікт навколо самопроголошених республік Абхазії та Південної Осетії знижує шанси Грузії. Поки не прагне в НАТО тільки Сербія - занадто свіжі в пам'яті населення бомбардування країни в 1999 році.

НАТО - гарант незалежності країн Балтії та Польщі

Анексія Криму налякала всіх західних сусідів Росії. Про це прямо говорить в інтерв'ю DW голова уряду Латвії Лаймдота Страуюма: "Латвія - член Євросоюзу і член НАТО. Це дає нам певні гарантії безпеки".

Схожі настрої панують і в Польщі. Опитування громадської думки показують, що 50 відсотків поляків розглядають членство в НАТО як гарантію державного суверенітету країни. У Польщі членство в НАТО вважають навіть важливішим за приналежність до Євросоюзу, хоча саме Євросоюз сприяє економічному розвитку країни.

У НАТО і Росії є спільні інтереси

Експерт з питань безпеки Джайлз Мерріт вважає, що НАТО і Росії замість словесної конфронтації варто було б об'єднати зусилля в боротьбі з реальними загрозами, наприклад потенційними ракетними ударами з боку Ірану або Північної Кореї. Але довіру між альянсом і Росією втрачено. Навіть договір про скорочення звичайних озброєнь в Європі практично мертвий. А систему протиракетної оборони, яку створює НАТО, Росія сприймає як загрозу.

Це взаємне нерозуміння між НАТО і Росією тільки посилилося в результаті анексії Криму Росією. Генеральний секретар НАТО Фог Расмуссен від політики "відкритих дверей" не має наміру відмовлятися: "Незважаючи на історичні зміни і досягнення в період з 1989 року, мир і свободу в євроатлантичному просторі не можна сприймати як щось само собою зрозуміле. НАТО твердо дотримується принципу, згідно з яким кожна країна має право визначати своє майбутнє. НАТО залишається наріжним каменем безпеки в цьому важко передбачуваному світі".