«Ринкова» проституція
7 травня 2008 р.
Довгі коридори з килимовими доріжками, як у готелі. Ліворуч та праворуч численні двері. Перед ними на стільцях сидять жінки – у спокусливій білизні та шкіряних корсетах. Коридорами прогулюються чоловіки різного віку, оглядаючи жінок. Таких, як Олександра:
«Я приїхала з Росії. Це не Євросоюз, тому трохи складно. Уже впродовж року я вивчаю мову у спеціальній школі. Утім, найбільше німецької я вивчила у цьому закладі…»
Дім спокуси, у якому працює Олександра, вважається одним з найбільших у Європі. Він налічує 100 кімнат на семи поверхах. Мабуть, на жодному іншому підприємстві в Кельні не працює так багато людей інших національностей, як тут. І, мабуть, ніде так не помітно розширення Європейського союзу на схід, як у цьому закладі. Управляючий борделю Армін Лобшайд розповідає:
«Я б сказав, що 20 відсотків наших клієнток – це болгарки-румунки. Угорщина, Польща, Чехія – це ще 15-20 відсотків. Ще 20 відсотків – це азійський простір. Темношкірі африканки становлять також 20 відсотків. На німкень нині припадає лише 5-10 відсотків».
Перш ніж співпрацювати з тією чи іншою жінкою, працівники закладу перевіряють її документи та чи має вона дозвіл на роботу в Німеччині. Цю інформацію Лобшайд передає в органи правопорядку. Ті схвалюють таку співпрацю. Так й самому закладу це вигідно, адже поліцейські облави можуть надовго зіпсувати імідж борделю. А пан Лобшайд прагне гарантувати клієнтам свого закладу відчуття безпеки. Власне, навіть реклама його борделю побудована на гарантіях якості. Тобто гарантія оргазму та повернення грошей у разі невдоволення послугами.
«Жінки мають певного роду зобов’язання, що гість закладу отримає гідні послуги. Обдурювання та погана якість праці не припустимі».
З 2002 року проституція в Німеччині стала, можна сказати, таким самим промислом, як і будь-які інші види торгівлі послугами. Тоді у ФРН було прийнято закон, який допускає проституцію. Відтоді Лобшайд суттєво розбудував інфраструктуру свого борделю. Сюди належать ресторан, квартири, перукарня, солярій, фітнес, пральня та «бутик». Раз на тиждень приходить лікар, який здійснює медогляд жінок.
Заклад функціонує, як звичайний готель, розповідає Лобшайд. Він не зазіхає на заробіток жінок. Він заробляє гроші тим, що здає кімнати у своєму закладі:
«Жінка винаймає кімнату. А як довго вона там працює, яких гостей сюди приводить, які послуги надає і яку ціну за це бере, це виключно її справа. Решту регулює ринок».
160 євро на день коштує кімната у Лобшайда. З них 6 євро йде прямо в казну Кельна – це податок на розваги. Решта залишається закладу. З цих грошей Лобшайд виплачує зарплатню близько півсотні працівників, плюс охорона, опалення, плата за воду та решта податків. Але й при цьому бордель Лобшайда приносить неймовірні прибутки:
«Про оборот ми нічого не кажемо. Але одних лише податків ми сплачуємо на суму, яка є семизначною. Гадаю, це багато про що говорить».