"Цей фільм наче про моє життя"

Колись тут випікали хліб, а нині - демонструють фільми. Боннський культурний центр Brotfabrik, тобто - "Хлібна фабрика", спеціалізується на авторському кіно. Кілька тижнів тому цей кінотеатр навіть отримав спеціальну премію федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія за вишуканість кінопрограми. Особливою програма є й цієї осені. Щойно тут завершилася ретроспектива фільмів української режисерки Кіри Муратової. Частину фільмів демонстрували в ошатній будівлі церкви Kreuzung an St. Helena, приміщення якої використовують також для проведення культурно-мистецьких заходів. Загалом упродовж десяти тижнів німецька публіка мала змогу подивитись десять стрічок Кіри Муратової.

Шанувальники авторського кіно не оминули увагою цю подію. Принаймні на показ фільму "Настроювач" прийшло близько півсотні глядачів: невеличкий зал був заповнений майже вщент: "Я вже багато років захоплююсь авторськими фільмами, дещо з українського кіно вже бачив і був приємно вражений, - розповідає один з глядачів Бернард Ґуґш (Bernard Gugsch). - Але про Муратову довідався лише зараз, завдяки цим показам. Тож, я тепер зможу "похизуватись" перед моїми друзями-кіноманами не лише знаннями про Годара чи Бунюеля, а й про неї". На думку чоловіка, у фільмах Муратової є дещо спільне зі згаданими французькими режисерами: "Вони вкладають у прості історії доволі непростий зміст, над яким цікаво міркувати". Бернард Ґуґш зацікавився українським авторським кіно і тепер залюбки познайомився би й з іншими роботами інших українських авторів.

Жодних спойлерів: лише інструктаж

Ретроспективу фільмів Кіри Муратової в Бонні ініціювало місцеве культурне товариство In Situ Art Society, мета якого - підтримка сучасного мистецтва, і в якому об'єднались також любителі артхаусного кіно. "Звісно, нам як організаторам доводилося робити все самотужки, від ідеї до втілення", - розповідає Анна Чередниченко з In Situ Art Society.  Фільми для прокату надав український кіноархів "Довженко-Центр".

Аби й німецький глядач зрозумів фільми Кіри Муратової, кожен показ розпочинався вступним словом. "Я звертався до глядачів німецькою, прагнув пояснити деякі ментальні та мовні особливості фільмів, - каже Віктор Ферін з In Situ Art Society. Він наголосив, що не пропонував жодних спойлерів, а намагався лише пояснити авторський підхід, гумор, контекст. "Скажімо, для молоді, - продовжив Ферін, - незвичними виглядають традиції, що існували раніше і зникли з появою інтернету. Як от романтичні знайомства за оголошеннями в газетах, про які йдеться у фільмі Муратової "Настроювач". Або маленькі драми комунальних квартир, чвари у довгих чергах, колоритні злодії й диваки, змучені робітники - весь той радянський побут, що був для нас буденністю, а німецьким глядачам здається нереальним гротеском".

"Ми ніби потрапили у подорож машиною часу"

Анна Чередниченко визнає: "Ми спочатку хвилювались, що комусь може не сподобатись це неординарне кіно, а німецька публіка - це люди без комплексів. Коли їм нецікаво, можуть встати і піти геть". Але такі побоювання виявилися марними. Публіка на поспішала розходитись і після останніх титрів, залишалась, аби поділитись враженнями та докладніше розпитати про деталі побаченого.

Якось після перегляду "Довгих проводів" один з глядачів сказав: "Знаєте, мені важко уявити собі радянські реалії, але цей фільм наче про моє життя. Я впізнав у головній героїні мою власну маму, а в її сині - самого себе!". "Ми ніби потрапили у подорож машиною часу, дещо моторошно, але справді цікаво", - поділилась враженнями Уте Нойліх (Ute Neulich) з Бонна.

Єдиним мінусом проекту, мабуть, є те, що всі фільми мали субтитри лише англійською мовою, а не німецькою. "Фільми українських авторів, котрі я бачила раніше, є справді особливими. Але я, на жаль, не так добре знаю англійську, а з української розумію лише "дякую", яке мені нагадує німецьке "danke", - каже Маріон Ройтт (Marione Reutt) з Кельна. - Тож я би з радістю обрала німецькі субтитри, аби краще зрозуміти усі жарти".

Далі буде…

Інтерес з боку німецької публіки надихнув ініціаторів ретроспективи фільмів Кіри Муратової продовжити знайомити глядачів у Німеччині з українським кіно. У планах In Situ Art Society на 2019 рік - організація показів фільмів Сергія Лозниці та Віталія Манського, молодих авторів документального кіно. "З успішним досвідом наших перших показів ми вже можемо подати заявку на грант, аби замовити у фахових перекладачів субтитри вже німецькою мовою", - розповіла про плани на майбутнє Анна Чередниченко.