Рак молочної залози: глобальне лихо, українські особливості
13 жовтня 2009 р.Фахівці одразу акцентують на тому, що онкозахворювання молочної залози – проблема не лише українська, а загальносвітова. Різниця лише у ментальності української і європейської жінки. Українські жінки упереджено ставляться до цього захворювання і звертаються уже занадто пізно, повідомив на засіданні Львівського прес-клубу реформ онкохірург-мамолог Ярослав Голдун. Це якщо говорити про категорію жінок після сорока років, коли ризик захворювання значно більший.
До проблем з добровільним обстеженням додається ще проблема з обладнанням. Так, нині на Львівщині працює лише сім мамографів за потреби у півтори сотні, каже лікар Голдун. Практично щороку медики реєструють до семиста нових випадків раку молочної залози на Львівщині, хоча показники захворювання на цю недугу в області не є вищими за всеукраїнські.
Реабілітація – справа самих онкохворих?
До проблем з профілактики раку, представники громадських організацій додають проблеми з реабілітацією хворих: „На сьогодні у Львові і в Україні загалом взагалі відсутня реабілітація, в нас немає приміщень, а якщо і є, то вони не пристосовані. Жінка, яка виходить з лікарні, залишається сам на сам з проблемою, медики психологічної допомоги не надають”, каже представник громадського товариства, що опікується жінками, які перенесли недугу, Ельвіра Ємеліна.
Справді, у Львівському онкоцентрі навіть не передбачено посади психолога, каже заступник начальника головного управління охорони здоровя на Львівщині Ірина Микитчак, але допомога громадських організацій куди ефективніша, вважає вона. Саме лікування хоча і не дешеве, але витрати передбачені державною програмою, кажуть медики, а тому процес є безкоштовним. Утім, представники громадських товариств запевняють, що на практиці, жінкам доводиться платити не малі гроші за хіміотерапію і ще за не одну послугу.
Автор: Галина Стадник
Редактор: Захар Бутирський