Посткримське витверезіння в Росії

П'ять років тому, 16 березня 2014 року, в Криму відбувся незаконний "референдум" щодо статусу українського півострова. Це волевиявлення суперечило Конституції України й воно досі не визнано міжнародною спільнотою. Ще до "референдуму" російські війська, котрі дислокувалися на півострові, захопили територію Криму під свій контроль. Уже за кілька днів у Кремлі підписали договір про прийняття проголошеної в односторонньому порядку Республіки Крим до складу Росії.

Ефект, який та подія спричинила на російське суспільство, соціологи називають "кримським". Про те, хто і як відчув цей феномен на собі, та чому він вже не діє, а головне - чим тепер живуть люди в Росії, DW розпитала у соціологів і політологів.

Що називають "кримським ефектом"

Єдиного визначення у цього терміну немає, але соціологи й політологи називають так для зручності помітне зрушення в настроях російського суспільства, що постало після анексії Криму. Це сплеск позитивних емоцій та гордості за країну, які призвели до доти небачено високих рейтингів Володимира Путіна і чинної влади в цілому.

"Я можу порівняти це зі станом сп'яніння, - каже Микола Петров, професор департаменту політичної науки Національного дослідного інституту "Вища школа економіки" (ВШЕ). - Тоді, 2014 року, людям, немов п'яному, море видалося по коліна. Люди зраділи тому, що вони знову великі, а їхнє відчуття збентеженості майже пропорційно зменшилося".

Ефект наснаги відчувався в двох напрямках - військовому та економічному, пояснює соціолог Олексій Тітков, експерт Комітету громадянських ініціатив. "З одного боку, це Росія, яка готова зі зброєю захищати тих, кого громадяни країни вважатимуть своїми, а з другого - країна, що може вести економічне суперництво й упевнено й гідно протистоїть західним санкціям", - вважає експерт.

За словами керівника Всеросійського центру вивчення громадської думки Валерія Федорова, "кримський ефект" можна порівняти з будь-якою масовою згуртованістю, коли країна вступає у війну або опиняється перед тяжкою кризою, породженою зовнішніми силами. Щось схоже спостерігалося в Росії в 1914 році, вважає він.

Політолог, експерт Московського центру Карнегі Костянтин Гаазе, навпаки, переконаний, що "кримський ефект" - це унікальний феномен, і порівняти його з будь-яким іншим періодом російської історії складно. "У тих, хто захотів би його повторити, нічого б не вийшло. Він не зводиться тільки до пропаганди. Крим дав можливість багатьом людям знайти вихід своїм почуттям і сказати те, чого вони раніше публічно не зважилися б сказати", - вказує Гаазе.

Хто потрапив під вплив "кримського ефекту"

Тих, хто підтримав 2014 року курс влади, умовно можна розділити на вкрай політизованих її прихильників і прагматиків. Разом вони, за різними оцінками, становили дві третини населення країни. "Перші - дуже переймаються темою навколо війни, протистояння і демонстрації своїх успіхів, більш схильні у своїх відповідях до радикальних рішень на зразок військового втручання або повного розриву відносин із західним світом", - зазначає Олексій Тітков.

Другі - також прихильники нової лінії влади, але прагматичні, обережніші й здатні реалістично оцінювати свій стан і перспективи. Саме в їхніх поглядах за п'ять років після анексії Криму відбулися найбільші зміни.

"Кримський ефект" призвів також до того, що російська еліта переоцінила свої життєві орієнтири, вважає Костянтин Гаазе: "Для цих людей усе справді зламалося. Вони зіткнулися і з виведенням грошей із офшорів, і з санкціями, і зовсім божевільними процедурами комплаенс (перевірки на відповідність нормам. - Ред.) щодо російських грошей у всіх країнах світу, включно з Китаєм".

Як вийшло, що ефект від анексії Криму закінчився

Символічною датою закінчення "кримського ефекту" експерти називають або березневі президентські вибори 2018-го, або 15 червня того ж року, коли Дмитро Медведєв оголосив підвищення пенсійного віку. Останнє призвело до того, що рейтинги довіри до влади відкотилися на докримський рівень.

Однак сама по собі пенсійна реформа всього лише наклалась на вже наявні соціально-економічні проблеми, впевнені соціологи. Посткримське "протверезіння", за їхніми оцінками, почалося набагато раніше і, в першу чергу, в економічному плані.

"Частка людей, які вважали, що санкції тільки нашкодять, почала зростати вже до кінця 2014 року, - нагадує Олексій Тітков. - Одна з важливих демонстративних подій - масове знищення "санкціонки" (підсанкційних продуктів харчування, вироблених в західних країнах, котрі уряд РФ заборонив імпортувати у відповідь на санкції Заходу. - Ред.) 2015 року". На думку експерта, такого роду дії погано вкладалися в картину світу багатьох громадян. Вони як і раніше підтримували зовнішньополітичний курс влади, але відчували, що стає гірше.

Розчарування і недовіра замість ура-патріотизму

У нового періоду російського суспільства, вже після "кримського ефекту", немає яскравої та незабутньої назви. Але є, за словами соціологів, загальні характеристики: розчарування, переоцінка, фрустрація.

"Можна назвати це часом турбулентності, - веде далі Валерій Федоров. - Якщо рейтинги підтримки Путіна в кримську епоху доходили до 80 відсотків, то тепер - 60-65". При цьому 15 відсотків дорослих росіян, які на кримському етапі підтримували президента і солідаризувалися з ним, зараз перейшли, як висловився Федоров, у "духовну опозицію".

Але головне - влада не знайшла нічого, що могла б запропонувати громадянам замість Криму. Одним з популярних рішень, яке б сприйняло суспільство, могла б стати жорстка системна боротьба з корупцією. "Це ще називають сінгапурським або китайським сценарієм. Але нинішня влада з різних причин не може його реалізувати, обмежуючись одиничними демонстраціями і розбираючись переважно з нешкідливими в масштабі країни людьми, типу губернаторів і мерів. Тож тема корупції зручна для опозиції, в тому числі радикального спрямування", - констатує Олексій Тітков.

Разом із завершенням дії "кримського ефекту" в російському суспільстві фактично завершилася і дискусія про те, а чий же все-таки Крим. Наявність анексованого півострова в складі країни росіяни сприйняли як даність. "Навіть опозиція майже перестала про нього згадувати. При цьому для всієї системи міжнародного права це як і раніше гостре, дражливе питання", - упевнений Гаазе. На його думку, саме в цьому контрасті й полягає одна з найбільших проблем для російського суспільства і держави на найближчі 10-20 років.