Прощавай, сірість!
2 липня 2012 р.
Моделі позують у плащах або квітчастих сукнях-хіпі в Тюринзькому лісі. Балерини танцюють на вулицях занедбаних старих міських кварталів, при цьому вони виглядають так, ніби мріють про якийсь зовсім інший світ, про індивідуальність, свободу та власний стиль. Ескізи переважно невідомих дизайнерів були елегантними, романтичними й водночас фривольними. Вони не мали нічого спільного з реальним соціалізмом, який пропагувався в НДР, що й подобалося читачам східнонімецького журналу мод Sybille.
Сексапільність vs. манірність
Уперше світ побачив цей модний журнал 1956-го року. Він мав розповідати про тренди в одязі й культурі. Це був час, коли щойно скасували талони на харчування, Берлінську стіну ще не звели, а на жінок у НДР дивилися як на «пролетарок, які розчищають міста від руїн» Другої світової війни. Журнал швидко розправився з таким стереотипом. Місця для пропаганди в Sybille не було. Натомість на першому плані - сексапільні й еротичні представниці слабкої статі. Це була повна протилежність соціалістичній манірності.
Тон у журналі задавала Доротея Меліс, одна з найвпливовіших редакторів Sybille, яка дуже довго пропрацювала в часописі. Її можна назвати східноєвропейською Анною Вінтур. «Мені хотілося зробити щось сучасне, якось підтримати жінок, які вимушені жити й працювати за таких складних економічних умов», - каже вона. Починаючи від 1961-го до 1970-го року, Меліс мала вирішальний вплив на видання, в якому працювали найвідоміші східнонімецькі фотомитці.
Альтернатива офіційному образу жінки
Сибілле Берґеман, Уте й Вернер Малер, Роджер Меліс, Арно Фішер або Ґюнтер Ресслер - всі вони створили в Sybille таку мову фотографій, яку розумів кожен житель НДР. За допомогою світлин вони кмітливо інсценували можливість втечі від сірої буденності. Такі роботи мали ризик бути забороненими. «Центральний комітет пильно стежив за тим, що друкувалося в Sybille. До матеріалів часто вносили правки, їх скорочували або забороняли для публікації, оскільки в них були такі деталі, що не вписувалися в політичну картину НДР», - говорить Ґріт Сеймур, яка працювала моделлю за часів НДР.
Про одну із фотосесій у неї лишилися особливі спогади. «Йшлося про титульне фото, - розповідає Сеймур. - Спочатку я стояла за якоюсь огорожею. Але потім довелося все перезнімати, оскільки жінка з НДР має бути перед стіною, а не за нею, вона не затиснута в жодні рамки і є безмежно вільною…» Після падіння Берлінської стіни Ґріт Сеймур брала участь у показах прет-а-порте найвідоміших модних брендів. Нині вона - професор Берлінського університету мистецтв. Оскільки моделі в НДР - це переважно аматори, їхні фотографії мали певний шар природності. Зображення були публічними й водночас пронизані таємницями приватного життя. На Заході такі фотографії ніколи б не опублікували на сторінках модних журналів.
Протест з голками та нитками
Наклад Sybille становив 200 тисяч примірників, і вони дуже швидко розходилися. Окрім текстів про мистецтво, літературу та дизайн, журнал друкував також і портрети відомих та невідомих жінок. Особливо популярним був додаток з викройками одягу, який купити було практично не можливо. Читачки, однак, могли шити власноруч. Коли бракувало необхідних тканин, вони експериментували, комбінуючи альтернативні матеріали. Використовували для цього навіть поліетиленову плівку, підгузки або, скажімо, завісу для душової.
Той, хто в НДР хотів виглядати модно, потребував швейну машинку, нитки та голку. Товар у крамницях не приваблював модників. Їм, а також журналу Sybille, йшлося про індивідуальний стиль. Він не мав нічого спільного з масовою молодіжною модою в НДР, яку пропонували в магазинах. «Те, чого нам хотілося, зазвичай не можна було придбати. Ніде. Очевидно, що ми мали виготовляти ці речі самостійно», - згадує Фріда фон Вільд, фотограф та одна із засновниць східнонімецького модного андеґраунд-бренду «chic, charmant und dauerhaft». Ті, хто шили самі, дуже делікатно виступали проти нормованої, зашкарублої політичної системи, і тим самим відвойовували власну індивідуальність. Мода в НДР означала позицію і завжди мала політичний контекст.
Після падіння Берлінської стіни часопис Sybille проіснував до 1995 року, а потім закрився. Журнал мод виконав своє завдання візуального авангардного видання, яке підбадьорювало й надихало. Часопис учив людей довіряти самим собі та своєму смаку, а також закликав читачів самостійно планувати власне життя та ставити під сумнів усі догми.