Чи ефективно складати "чорні списки" тітушок?

У соцмережах часто поширюють інформацію й фото конкретних чиновників, які беруть хабарі, суддів, що ухвалюють несправедливі вироки, а тепер ще беркутівців і "тітушок". Активісти складають "чорні списки" з метою громадського осуду таких "номінантів". Чи є такі кампанії ефективними? Deutsche Welle звернулася із цим запиттанням до голови Харківської правозахисної групи Євгена Захарова.

Євген Захаров: Збір такої інформації доречний, але не може мати правових наслідків, бо кожне твердження треба перевірити. Твердження активістів необов´язково є правдою, тому оцінювати реальні дії людей, про яких пишуть, за повідомленнями в соцмережах не можна.

Така інформація може знадобитися для того, щоб перевірити її в майбутньому. У деяких випадках знати її корисно - наприклад, імена суддів, які ухвалили замовне рішення про запобіжний захід у вигляді двох місяців слідчого ізолятора дев´яти учасникам Майдану, яких жорстоко побив "Беркут" під час сутичок на Банковій першого грудня. Людей звинуватили в організації масових заворушень, хоч вони до того не причетні.

Що ще можуть дати такі ініціативи, крім громадського осуду?

Можливе цькування людей, які насправді не є корупціонерами і не вчиняли того, в чому їх обвинувачують. Про кампанію громадського осуду і якісь дії можна говорити тільки після того, коли інформація ретельно перевірена і є докази. Я бачив у "чорних списках" і непричетних до корупції людей, тобто безпідставні звинувачення.

Чи є правомірними ініціативи на кшталт громадської бази даних skoty.info, в яку "кожен може долучити чиновника, суддю чи правоохоронця, який скомпрометував себе під час подій на Євромайдані"? Що варто враховувати активістам під час збирання та публікації фактів, які, на їхню думку, знадобляться слідству?

Закону, який це регулює, немає. За принципом "дозволено все, що не заборонено законом" я не вбачаю у зборі інформації неправомірності. Але виникає колізія між правом громадськості знати суспільно корисну інформацію та правом її фігурантів зберігати в таємниці персональні дані та приватне життя. Якщо зловживань такою інформацією не буде, то її треба й можна збирати, тільки не робити жодних дій і висновків без ретельної перевірки. Громадський осуд необхідний, але він обов’язково має бути обґрунтований.

Чи відомі вам випадки, коли зібрана й поширена силами громадськості інформація ставала в нагоді правозахисникам?

Коли в ніч із 30 листопада на 1 грудня "Беркут" побив студентів, стала в нагоді інформація про постраждалих, безвісно зниклих і заарештованих, яка поширювалася в соцмережах. Там були помилки, але зібрані гуртом дані допомогли знайти потерпілих і надати їм адвокатів. Соцмережі - дуже добрий інструмент для передачі та пошуку інформації.

Ось приклад того, що з´ясування фактів - непроста робота, яка потребує знань і вмінь. Для розслідування подій, які відбулися в ніч із 30 листопада на 1 грудня на Майдані в Києві, а також злочинних дій під час мітингів у інших містах - Одесі, Харкові, Луцьку та інших - створено незалежну комісію з розслідування. Цим займається спільнота українських правозахисних організацій, серед яких і наша. Пізніше ми представимо незалежний звіт за результатами громадського розслідування про причини, наслідки й перебіг насильницьких подій. Цієї інформації немає в інтернеті. Поки роботу не закінчено, ми не можемо робити дані відкритими.

Ще один спосіб достукатися до влади - створити інтернет-петицію. Наприклад, міжнародна правозахисна організація Amnesty International звернулася таким чином до президента Віктора Януковича з вимогою розслідувати застосування сили проти мирних протестувальників Євромайдану. Чи зобов´язана влада реагувати на петиції?

Якщо текст петиції обґрунтований, то президент цілком може її підписати. Мудра влада враховує такі петиції й дослухається до думки людей. Я не можу назвати нашу владу достатньо мудрою, бо вона прислухається до думок громадськості тільки під дуже серйозним тиском.

Чи можуть органи влади або окремі люди - посадовці, правоохоронці, яких громадськість звинувачує у порушенні закону, - протидіяти активістам, які збирають про них інформацію і складають "чорні списки"?

Я не бачу законних підстав протидіяти активістам у зборі інформації. Їхні дії базуються, зокрема, на статті 34 Конституції України та статті 10 Європейської конвенції з прав людини, які захищають свободу збору й поширення інформації.

Влада не має ніякого морального права діяти проти тих людей, які збирають інформацію, наприклад, про побиття людей 30 листопада. Було скоєно злочин, причому з боку влади. "Беркут" фактично катував людей - це не можна кваліфікувати інакше, коли людина впала і вже без тями, а її продовжують бити кийками. Ми вимагаємо розслідування цього злочину, покарання винних і надання компенсацій постраждалим. Влада має піти назустріч людям у виконанні цих вимог.

Чи відомі вам випадки, коли кампанії громадського осуду призводили до вагомих правових результатів?

Наприклад, справа Гонгадзе. Саме в результаті громадського осуду й тиску, які тривали з 2000 року, цю справу розслідували, знайшли конкретних винуватців загибелі Георгія й покарали, хоч влада не бажала цим займатися. Іноді тиск на владу і громадські кампанії тривають довго, але дають свої результати. Якщо резонансна справа супроводжується громадською кампанією паралельно з діями правників на захист людей, то врешті-решт можна домогтися справедливості.