Початок Другої світової війни у фотографіях вояків Вермахту
1 вересня 2019 р."Це - плоди польської політики", - такий цинічний коментар написаний олівцем червоного кольору поряд з фотографіями розбомблених будинків та зруйнованого мосту через річку Пілицю у Польщі. Ці фотографії взяті з альбому німецького солдата Отто Гардіка (Otto Hardick), який у вересні 1939 року в 19-річному віці брав участь у нападі нацистської Німеччини на Польщу. Його мотиви і коментарі не залишають жодного сумніву щодо того, з якими переконаннями молодий німець брав участь в окупації сусідньої країни.
Багаторічна пропаганда, що тривала з моменту захоплення влади в Німеччині нацистами у 1933 році, досягла бажаного ефекту на свідомість Вермахту: німецькі солдати цією пропагандою підносилися як люди вищої раси, а поляки змальовувалася низькосортним народом - особливо якщо йшлося про євреїв. Такого роду приниження одне за одним зустрічаються у віртуальній виставці "Німі свідчення 1939 року", яка запрацювала з 1 вересня - у день 80-ї річниці від початку Другої світової війни.
Нестримні фотографи-любителі
Цей проєкт є результатом співпраці навчального фаху Public History Вільного університету Берліна, меморіального комплексу "Дім Вензейської конференції" (Haus der Wannsee-Konferenz) та Центру досліджень сучасної історії у Потсдамі (ZZF). Протягом року команда дослідників під керівництвом історикині Свеї Гаммерле (Svea Hammerle) шукала оригінальні документи - фотографії, щоденники та листи тих часів. Завдяки розміщеним у газетах та у соціальних мережах закликам поділитися такими документами дослідникам вдалося зібрати понад тисячу лише самих фотографій.
Попри те, що напад на Польщу призводив до втрат і серед солдатів Вермахту, на цих фотографіях немає загиблих німецьких солдатів, а є лише воєнні захоронення. Це пояснюється тим, що жертви у власних рядах інсценувалися як геройська смерть: невідомий солдат, який, мовляв, поклав життя на свій народ та "фюрера". А що стосується загиблих або вбитих поляків, то тут, навпаки, фотографи-любителі не мали жодних комплексів і фотографували їх, ніби вбитих під час полювання тварин.
В онлайн-виставці на зображеннях розмиті обличчя людей, яких теоретично можна було б упізнати. Це, як пояснює Свеа Гаммерле, зроблено з поваги до мертвих та через те, що дослідники не знають, яким чином ці фотографії можуть бути використані згодом. Так організатори проєкту хочуть унеможливити подальше поширення в інтернеті неонацистами фотографій жертв війни як трофеїв або будь-яке інше їхнє неправомірне використання.
Лише німецька перспектива
Те, наскільки напад нацистської Німеччини на Польщу мав ознаки війни на знищення, на думку Свеї Гаммерле, є дуже промовистим: "Масштабні розправи над цивільним населенням, бомбардування міст та населених пунктів, погроми польських єврейок і євреїв". Це, за її словами, розпочалося задовго до початку війни Німеччини проти Радянського Союзу в 1941 році. Гаммерле розповідає, що у щоденниках німецькі солдати найбільше описували випадки розстрілів єврейського населення або знищення сіл, в яких, як вони вважали, були активними партизани.
Але однієї з важливих цілей, які ставили перед собою організатори проєкту "Німі свідчення 1939 року", досягнуто не було - їм не вдалося задокументувати польську перспективу жахіть нападу Німеччини на сусідню державу. Адже заклик поділитися фотографіями з приватних архівів серед поляків не знайшов жодного відгуку. Свеа Гаммерле та директор меморіального комплексу "Дім Вензейської конференції" Ганс-Крістіан Яш (Hans-Christian Jasch) дуже через це шкодують. Яш припускає, що надсилання таких документів до Німеччини для поляків могло стати занадто великим психологічним бар'єром. Ще однією причиною є те, що дуже мало польських солдатів мали фотокамери, у той час як у Вермахті фотографування було своєрідним "народним спортом".
Польські історики вражені
Те, що у Польщі зберіглося порівняно мало фотографій тих часів, підтверджує також і досвід німецького історика Штефана Требста (Stefan Troebst). Його дід Вольдемар Требст (Woldemar Troebst) під час нападу на Польщу був командиром підрозділу у моторизованих військах. У 1996 році, через багато років після смерті діда, Требст знайшов його фотоальбом та надіслав копії фотографій своїм колегам-історикам до Польщі. Вони, за словами Штефана Требста, були "сильно вражені" масштабами отриманого матеріалу.
Із цієї знахідки скористалася також і онлайн-виставка "Німі свідчення 1939 року", оскільки Требст надав їй для використання фотографії свого діда. Він зовсім не вагався щодо того, чи виставляти в інтернеті фотографії з власного сімейного архіву, на яких присутні також і сцени жорстокості та людського приниження. Як історик Требст дивиться на це з прагматичної точки зору: йому хотілося б отримати якомога більше приватних історичних джерел. Утім, спадок діда, серед якого є також і особисті листи, змінив погляд його онука на історію власної сім'ї.
Ранні сумніви переконаного нациста
Для бабусі і дідуся Штефана Требста, які були переконаними нацистами, перебіг нападу на Польщу став "шоком", стверджує він. Цей напад зовсім не був схожий на "прогулянку", як очікувалося. Захоплення нацистським режимом тоді у свідомості діда Требста дало тріщину, оскільки він, як солдат Вермахту, вочевидь, гадав, що братиме участь у пригоді, яка не становить небезпеки. Але натомість це стало початком війни на знищення, яка аж у 1945 році завершилася безумовною капітуляцією "третього рейха".
Польща втратила у цій війні п'яту частину свого довоєнного населення - Друга світова забрала життів 5,7 мільйона поляків, переважна більшість із яких була цивільними. У німецькій пам'яті про злочини Вермахту цей страшний розділ довгий час залишався коротким. Проєкт "Німі свідчення 1939 року" має слугувати тому, щоб розширити та загострити погляд на цю сторінку історії. Це також є частиною книги "80 років потому", яку спільно видали Свеа Гаммеле, Ганс-Крістіан Яш та їхній колега Штефан Ленштедт (Stephan Lehnstaedt).
Суперечки у Польщі щодо пам'яті про війну
В одному з розділів книги йдеться про спогади про війну та її сприйняття у Польщі. Історик Павел Махцевич, який був директором-засновником Музею Другої світової війни у Гданську, у 2017 році був звільнений після суперечки з правлячою партією "Право і справедливість".
Вочевидь, для представників польської влади концепція виставки у музеї була недостатньо героїчною, оскільки Махцевич один з наголосів зробив на пережитому цивільним населенням, яке від нападу Вермахту страждало найбільше. І саме страждання простих поляків багато німецьких солдатів увічнили на фотоплівці в образі завойовників.