Потерпаєш від стресу? Треба йти у монастир!
3 травня 2011 р.
Цюрихське озеро виблискує блакиттю, розлогі монастирські сади рясніють квітами і деревами, птахи співають. Білявий чоловік в окулярах, червоному светрі та робочому комбінезоні насолоджується тишею та панорамою, від якої захоплює подих. Цього чоловіка, зовнішність якого аж ніяк не нагадує монаха, звати Фрідолін Швіттер. Вже майже два роки його звуть не інакше як брат Фрідолін. На цьому етапі життя монастир капуцинів поблизу Цюріха – його домівка.
«Я – брат на якийсь час», - каже Фрідолін. Він прийшов до монастиря на три роки. У світському житті він працював у відділі економічного розвитку міста Луцерн. Його кар’єра просувалася чітко наміченим планом: престижна освіта, стажування, сумлінна робота, відповідальна посада у міській адміністрації. Але у 45 років він зрозумів, що його життя немов пусте, стрес став його головною складовою. Фрідолін відчув, що йому потрібне «перезавантаження». Так він і опинився у капуцинів.
Капуцини йдуть у люди
«Чернець на якийсь час» - це частина нової маркетингової стратегії швейцарських капуцинів. У центральних друкованих виданнях у розділі «пропоную роботу» віднедавна регулярно з’являються оголошення «знайди себе у монастирі». Ченці відкрили в інтернеті крамницю «продукції для фанів», де за 35 франків можна купити светра з характерним капюшоном. «У нас драматична проблема з поповненням», - визнає брат Даміан, керівник відділу маркетингу монастиря Бріґ. Сьогодні орден капуцинів у Швейцарії налічує лише 200 ченців, кілька десятиліть тому їх було вчетверо більше. Нещодавно, після 420 років існування, закрився монастир у містечку Аппенцелль.
«Брат на якийсь час» – це пропозиція для людей, які не готові одразу на все життя піти у монастир», - пояснює брат Даміан. Шалена відповідальність, з якою більшість пов’язує постриг у монахи, відштовхує людей, які не впевнені у своїх планах на майбутнє. Стати капуцином на деякий час – це альтернатива для тих, хто втратив орієнтири у житті, втомився або розчарувався. Ніщо так не допомагає заспокоїтися і відновити життєву рівновагу, як відмова на кілька років від усіх світських благ та цілковита надія на Господа, наголошує Даміан. Для капуцинів нова стратегія безпрограшна: вони на кілька років отримують однодумців і помічників, а по завершенні «випробувального терміну» хтось може й назавжди поповнити чернечі лави.
«Люди, в яких нічого немає, часто щасливіші»
Як наважився постригтися у монахи Фрідолін? Він розповідає, що переосмислення прийшло до нього під час подорожей країнами Африки. «Я побачив, що люди, в яких нічого немає, часто щасливіші за нас», - каже колишній економіст. Але його знання, отримані у світському житті, стали у пригоді й у монастирі. Тут він відповідає за роботу сувенірної лавки: «виводить на ринок» нову продукцію під маркою капуцинів. Роботи у монастирі багато, але головне для Фрідоліна у його новому житті – прагнення життя, натхненного вірою.
Брат Даміан хоче, щоб таких як Фрідолін було більше. Але й вимоги капуцинів немалі - вища або спеціальна вища освіта. «Шукаємо банкірів, економістів, менеджерів. Пропонуємо роботу садівником, слюсарем, поваром. Грошей не платимо» - так виглядає оголошення у газетах. «Єдине, що ми можемо запропонувати – це альтернативний життєвий спосіб, який вже п’ятсот років робить наших ченців щасливими», - каже брат Даміан. Після співбесіди, якщо обидві сторони досягли згоди, монастир підписує з майбутнім «монахом на певний час» контракт. Зрештою, вимоги до «гостей» такі самі, як і до ченців, які прийшли сюди на все життя.
Практика у бенедиктинців
Капуцини – не єдиний чернечий орден, який відкрив для себе модель «випробувального терміну». Запрошують «у гості», зокрема, і німецькі бенедиктинці. В абатстві Мюнстершварцах, що на півдні Німеччини, пропонують також практику для молодих фахівців за різними спеціальностями. Роботи в абатстві вистачає: тут працюють два десятки підприємств, у тому числі друкарня, деревообробний цех, садівництво, м'ясо-молочний комбінат, а також школа та лікарня. По завершенні піврічного стажування, молодий фахівець може залишитися у монастирі або піти – не лише «з миром», але й з дипломом.
Євген Тейзе/epd, kna
Редактор: Леся Юрченко