Переселенці-привиди

Зараз родина Наталі та Богдана з міста Слов’янська на Донеччині має дах над головою, доступ до питної води, а зарплати чоловіка вистачає на їжу. У порівнянні з переселенцями з інших міст Донбасу, які живуть у наметах і колективних центрах, та тими, хто залишається у зоні бойвих дій, слов’янська родина не в найгіршому становищі. Принаймні з погляду міжнародних організацій, які надають допомогу постраждалим унаслідок військового конфлікту, та української держави.

Та починаючи з квітня 2014 року, коли в нині підконтрольному Києву Слов’янську відбулися перші бойові дії між українськими силовиками та проросійськими сепаратистами, родина Наталі та Богдана так само, як і переселенці, не має власного житла. Тоді Слов’янськ оголосили територією самопроголошеної "Донецької народної республіки" ("ДНР"). Мешканці, що залишали місто, стали першими переселенцями. Серед них була й родина Наталі і Богдана.

Повернення у ніщо

Протягом трьох місяців молода пара з дітьми кочувала по різних містах України. Чекала завершення бойових дій і повернення додому. Речей із собою взяли на два тижні, згадує Наталя. "Усе інше, навіть документи, залишили в квартирі. Гроші закінчились. Від держави ми не отримували нічого. - розповідає жінка. - "Червоний хрест" дав два креми для обличчя від зморшок і сковорідку - на той час нічого іншого у них не було. Волонтери та релігійні організації допомагали їжею".

Та вже в липні Наталі та Богданові повідомили, що їхню квартиру в будинку номер 4 по вулиці Бульварній зруйновано внаслідок бомбувань. Родина повернулася забрати те, що вціліло. Жінка розповідає: "Приїхали рятувальники, які це все розчищали, приїхав (прем’єр-міністр України Арсеній - Ред.) Яценюк, (міністр внутрішніх справ Арсен - Ред.) Аваков. Сказали: "Ми вас не залишимо. До зими будете жити у відремонтованій квартирі". Та високопосадовці поїхали, рятувальники поїхали слідом за ними, а завали розбирали вже місцеві, розповідає Наталя.

Понад рік марних очікувань

Від того часу минуло вже більше року. Наталя з чоловіком та дітьми живуть у будинку знайомого - орендної плати не платять, оплачують лише комунальні послуги. На життя родини заробляє тільки чоловік, жінка доглядає за дітьми. Усі витрати вони покривають самі. Отримати допомогу від держави чи неурядових організацій їм заважає відсутність статусу переселенця. Адже такий статус змогли отримати лише ті, хто залишив рідне місто чи село, тоді як родина Наталі та Богдана, хоч і втратила внаслідок боїв чи не все, що мала, живе в своєму рідному й нині знову підконтрольному Україні місті. А тому під критерії для отримання статусу внутрішньо переміщених осіб не підпадає. "Мені пояснювали, що в українському законодавстві немає жодної статті, за якою нам можуть дати допомогу", - каже Наталя.

Жінка розповідає, що в міськвиконкомі Слов’янська, куди перший місяць після бомбувань вона ходила щодня "як на роботу", обіцяли відшкодувати частину збитків унаслідок втрати житла. Але далі слів справа поки що не дійшла.

Переселенці, яких де юре немає

За даними міськвиконкому через обстіріли у Слов'янську житло втратив 121 мешканець міста. Понад півтори тисячі будинків були пошкоджені внаслідок бойових дій. В міській адміністрації DW повідомили, що на реконструкцію будинку, де жила родина Наталі та Богдана, з обласного бюджету заплановано виділити 4 мільйони гривень. Та коли саме надійдуть гроші - наразі невідомо. На даний момент розпочались роботи з відновлення лише одного зруйнованого будинку в місті - на вулиці Олімпійській. Також місто отримало кошти з держбюджету на розбудову гуртожитків по вулиці Паризької комуни та Кільцевій, повідомили в міськвиконкомі - 4,22 та 5,21 мільйона гривень відповідно. Саме в цих гуртожитках минулого року пропонували поселитися Наталі з родиною - після ремонту, адже будинки були не придатні для житла. Та за ремонт гуртожитків взялися тільки зараз і пропонують заселення виключно для внутрішньо переміщених осіб, якими родина Наталі та Богдана де юре не є.

"Найбільш уразлива" категорія

Наталя Церклевич, заступник голови місії чеської міжнародної організації "Людина в біді" (People in Need), яка працює на Донбасі з 2014 року, вважає, що проблема статусу актуальна передусім через те, що в Україні є закон, який звільняє від сплати податку на прибуток, якщо ти надаєш допомогу переселенцям. І хоча ця норма, за словами Церклевич, має значення передусім для українських, а не міжнародних організацій, Наталі та Богдану не вдалося отримати допомогу навіть від чеської People in Need.

За словами Церклевич, один із головних критеріїв участі у її програмах допомоги організації - належати до "найбільш уразливої" категорії населення. За цим критерієм на звільнених територіях переселенці мають перевагу перед місцевими. Близько 70 відсотків допомогит у вигляді їжі, коштів на оплату оренди житла, матеріалів для утепленні вікон, підтримки малого бізнесу, надходить саме тим, хто має відповідний статус.