Протестне мистецтво

Deutsche Welle: Пане Раушманн, розкажіть, будь ласка, що саме відбулося 27 січня перед Бранденбурзькими ворітьми у Берліні?

Алессандро Раушманн: Ми провели там перформанс, під час якого семеро учасників у довільному порядку полягали на землю перед Бранденбурзьким ворітьми. Загорнуті у рятівні ковдри – це така сріблясто-золотиста плівка для поранених та мертвих – вони майже годину залишалися лежати на землі, лише ноги виглядали. Ці сім тіл мали символізувати сімох загиблих під час протестів у Києві. Перформанс мав на меті донести, що все це відбувається не тут (у Німеччині – Ред.), але це відбувається зараз. Мертві зникають, але раптово знову з'являються і демонструють перед Бранденбурзькими ворітьми. Там, де люди зазвичай хочуть фотографувати лише себе, вони стикаються з, можливо, невідомою їм ситуацією. Саме таку конфронтацію без жодного пояснення я й хочу провокувати.

Хто саме зголосився взяти участь у ролі мертвих тіл у Вашому перформансі? Це були українці?

Частково. Це були жінки і чоловіки майже порівну. Троє були з України. Сам я - наполовину італієць, наполовину німець. Один японець теж взяв участь. І ще один німець. Однак усі мають певний зв'язок з Україною.

Чому Ви як німецький італієць відчули потребу створити перформанс, присвячений Україні?

Я вже часто бував в Україні – це одна з причин. У мене є українські друзі, моя дружина – росіянка, тобто я маю особистий зв'язок з цією країною. Однак поштовх до створення перформансу був інакший. Це інший вияв протесту, ніж якийсь марш чи мітинг чи щось подібне, у що я не можу зробити внесок. Таку ж форму перформансу я практикую весь час, тому це характерний для мене жест вираження протесту, зробити який я відчував потребу.

Якими були реакції перехожих на Ваш перформанс у Берліні?

Бранденбурзькі ворота - це місце, куди туристи приходять, щоб щось побачити. Тобто, відповідно, це хороше місце, щоб щось представити публіці. Однак реакції були дуже різними. Були люди, яких це спонукало замислитися і які, мабуть, здогадалися про зв'язок з Україною. Інші натомість, зокрема групи туристів, молоді люди робили принизливі фото, зображаючи насильницькі сцени. Учасників перформансу, які були залишені напризволяще, інтегрували в ці фото. Перформанс частково полягає в тому, що учасники, замотані в плівку, ніби мертві, але насправді вони можуть дивитися через плівку, тоді як глядачі їх не бачать, тому й поводяться інакше.

Чи збираєтеся Ви повторити свій перформанс ще раз, можливо, в іншому місті?

Зараз задум справді такий, щоб повторити цей перформанс в іншому місці тут, в Берліні, оскільки він спрацював, дійшов аж до України і має сенс. Тож має сенс і повторити перформанс, і в принципі поширювати його далі. Гадаю, це станеться ще цього тижня – в іншому місці, з іншими реакціями та іншими людьми.

Алессандро Раушманн народився 1985 року в Ганновері, вивчав образотворче мистецтво. З 2006 року живе і працює в Берліні. За власними словами, послуговується у своїй творчості головним чином перформансом як найбільш інтенсивним способом вираження ідей.