Паліативна медицина у ФРН: ніхто не повинен терпіти біль

Медичний догляд за безнадійними хворими - порівняно нова сфера у німецькій системі охорони здоров'я. Перше паліативне відділення - всього на п'ять осіб - було створено в хірургічному відділенні університетської клініки Кельна тільки в 1983 році, а перший стаціонарний хоспіс - в Ахені - в 1986.

Нині в Німеччині існує досить щільна мережа, до якої належать понад 300 паліативних відділень в клініках, 236 стаціонарних і близько півтори тисячі амбулаторних хоспісів. Крім того, догляд за пацієнтами, що помирають, забезпечують понад 300 мобільних бригад. Кожна бригада складається з лікарів, медсестер чи -братів, фізіотерапевтів, духівників та соціальних працівників.

Не продовжити життя, а зробити його стерпним

У німецьких лікарнях в 1980-і роки, згадує католицький священик Ганс Оверкемпінґ (Hans Overkämping), було мало не правилом засовувати ліжка з вмираючими безнадійними пацієнтами куди подалі - навіть до складських приміщень, щоб не заважали лікувати тих, у яких ще був шанс вижити.

За прикладом родоначальниці сучасного хоспісного руху, англійської лікарки Сесілії Сандерс, священик став одним з ініціаторів створення і в Німеччині системи, що дозволяє безнадійно хворим гідно і без мук провести залишок відпущеного богом часу. При цьому йдеться не про те, щоб продовжити життя ще на кілька днів, а про те, щоб додати життя у дні, що залишилися.

Спершу німецькі хоспіси фінансувалися винятково за рахунок пожертв. У 1997 році частину витрат на догляд за вмираючими в таких стаціонарах стали брати на себе німецькі страхові контори, ще за п'ять років дотації стали отримувати і амбулаторні хоспіси.

У 2015 році - під впливом нової широкої дискусії про евтаназію - в Німеччині прийняли закон, згідно з яким паліативна медицина була фактично зрівняна в правах із традиційною. Всі витрати на створення гідних умов для вмираючих покладено на систему медичного страхування. У 2016 році такі витрати перевищили загалом 600 мільйонів євро.

Хто призначає паліативний догляд?

Дві третини німців, за опитуваннями, хотіли би померти вдома - у звичній для них обстановці, у колі родини. Саме тому в останні роки в Німеччині активно розвивається система "спеціалізованого амбулаторного паліативного догляду" (Spezialisierte Ambulante Palliativversorgung, SAPV).

Призначити такий догляд на дому має право і звичайний "домашній" терапевт, і лікар у клініці, і лікар-фахівець. Але найчастіше починають паліативне лікування все-таки в лікарні - коли з'ясовується, що класична медицина вже безсила. У паліативному відділенні такі пацієнти зазвичай проводять лише кілька днів або тижнів, а потім їх відпускають додому або в хоспіс.

"Але хворих ніколи не виписують в нікуди, - розповіла кореспонденту DW медсестра однієї з берлінських мобільних бригад Рамона Фішер (Ramona Fischer). - Таким пацієнтам дають адресу лікаря, до якого радять звернутися за призначенням SAPV". Лікар дивиться історію хвороби, список медикаментів, які пацієнт отримував у лікарні, і, якщо згоден зі списком, то виписує такі ж ліки.

Виконує призначення SAPV згадана вище мобільна паліативна бригада. В особливо тяжких випадках вона забезпечує цілодобовий догляд за вмираючим безнадійним хворим, але частіше - допомагає організувати цей догляд родичам, привозить, якщо потрібно, знеболювальні препарати, якщо в аптеку немає кому сходити.

Як отримати нарковмісні анальгетики?

До числа осіб, які потребують паліативного лікування, належать не лише хворі в термінальній стадії раку, а й, наприклад, особи, що мають невиліковні пороки серця, хворобу Паркінсона, синдром набутого імунодефіциту, важкі захворювання нирок, легенів або печінки. У більшості випадків йдеться про позбавлення людини від нестерпного болю за допомогою сильних нарковмісних анальгетиків.

Виписувати такі ліки мають право в Німеччині тільки лікарі, які мають спеціальний державний допуск. Але отримати його не важко. Нарковмісне знеболювальне прописують і стоматологи, (наприклад, пацієнту після складної операції на щелепі), і навіть ветеринари - кішкам і собакам, які страждають від болю.

Рецепти для таких препаратів спеціальні, виписуються в трьох примірниках. По одному зберігають протягом трьох років лікар і аптекар, ще один відправляється у страхову контору. Скільки такий препарат коштує, пацієнт часто навіть не питає. Вартість ліків повністю покриває страховка. Рамона Фішер, однак, знає, що, наприклад, 100 середніх доз морфіну - по 30 міліграм у кожній - коштує в Німеччині від 60 до 80 євро (1900-2500 гривень).

У німецьких лікарнях і хоспісах з термінальними пацієнтами нарковмісні препарати зберігаються в спеціальній шафі, ключ від якої є у старшої по зміні медсестри. Кожна нова чергова зміна зобов'язана ці ліки перераховувати і розписуватися в спеціальній обліковій книзі.

Рамона Фішер, утім, не виключає, що якась недобросовісна медсестра може дати пацієнту, який не здатний заперечити, меншу дозу анальгетика і тихо покласти решту собі в кишеню.

Ніхто не повинен терпіти біль

Жодних квот або регіональних норм на нарковмісні препарати в Німеччині не існує. Лікар, однак, має право виписувати рецепт на них кожному пацієнту лише двічі на місяць. Якщо йому раптом знадобилося більше, то це необхідно письмово зафіксувати в історії хвороби.

Утім, у збільшенні дози термінальним хворим ніколи не відмовляють. "Нерозумно боятися, що такі люди стануть наркоманами, - пояснила Фішер. - Їм залишається кілька днів чи тижнів, у кращому разу - місяців, то нехай стануть наркоманами, але решту життя проживуть без болю".

А ще медсестра розповіла, що будь-який хворий у Німеччині отримує стільки знеболювальних, скільки йому потрібно. Вважається, що пацієнт в жодному разі не повинен терпіти біль, тому перш, ніж починати будь-яку терапію або процедуру - прийняти душ або рану обробити - його треба знеболити. "Це навіть не обговорюється, - каже Рамона Фішер. - До болю тут ставляться дуже серйозно, і ніхто його терпіти не повинен".